Як виявити фейк?
Як виявити фейк, і зокрема фейкове відео? Це питання лунає все голосніше, поступово набуваючи істеричних ноток.
Сумна новина полягає у тому, що високоякісний фейк можуть виявити лише фахівці, і на це потрібен час. Себто пересічному громадянину зробити це вкрай важко (практично неможливо).
Але є і хороші новини. У кожного користувача є два потужних інструменти: критичне мислення та здоровий глузд. Далеко не всі ними користуються, а дехто не зовсім розуміє, шо воно таке. Пояснюю.
Критичне мислення – це завжди сумніватися, простіше кажучи. Не брати на віру, не довіряти за замовчуванням. Навіть якщо розповсюдження йде з начебто довірених джерел. Ще коли я навчався у Академії СБУ, нас вчили перевіряти інформацію через мінімум два інших незалежних (!) джерела. Бажано, теж довірені. Не забуваючи, що джерела інколи мають схильність переставати бути довіреними: все динамічно у сучасному Світі. Приміром, на явно заказушних або неперевірених матеріалах неодноразово ловили майже усі всесвітньо відомі видання.
Тимчасовим плюсом є те, що більшість сучасних відео-фейків низької якості. Неозброєним оком можна помітити неспівпадіння звуку та міміки обличчя, не так рухаються губи, дивно виглядає силует, неприродні мікрорухи тощо.
Але це тимчасове явище. Темпи розвитку того, що наразі називають «штучним інтелектом», вже доволі скоро дозволять йому робити бездоганні відео на основі еталонного зразку. І навіть фахівці не допоможуть.
Тому головним засобом протидії технічно-досконалим фейкам вже скоро стануть ті ж наші природні друзі: критичне мислення та здоровий глузд. Багато людей вірять тому, на що дуже очікують або чого сильно бояться. Саме на подібні сильні емоції розраховані інформаційно-психологічні операції з використанням відео-фейків. Але якщо включити здоровий глузд і позадавати собі протягом буквально пари хвилин питання «а чи не може це бути дезою?», «а кому це може бути вигідно?», «чи щось я зробив, щоб виграти мільйон/квартиру в Києві?», тоді у фейка стає значно менше шансів маніпулювати свідомістю об’єкта інформаційної атаки.
І ще важливо не поспішати розповсюджувати «смажену» або шокуючу інформацію. На цей гачок неодноразово попадалися навіть досвідчені журналісти, але це такий у них професійний ризик: краще спалитися на дезі, ніж повідомити новину останнім.
Як боротися з професійними фейками на державному рівні і чи потрібно цим займатися? Так, потрібно. І єдиний розумний шлях – спростування. Зараз в Україні існують якісь державні інституції з протидії фейкам, люди отримують за це зарплати, але рівень їхньої роботи залишається якимось непомітним. Ніхто ж не здивується, якщо я скажу, що у сучасній Україні деякі державні інституції не справляються зі своїми завданнями?
І ще потужним інструментом протидії дезінформації є звичайна комунікація з суспільством, про брак якої говорять вже багато років. Скажімо, з’являється у ваших отих телеграмах якесь відео з топовим політиком, який говорить шокуючі речі. Нарід починає поширювати, хвилюватися, ставити питання. А посадовець мовчить. Нарід ще більше хвилюється, новина з гівноканалів перебирається у солідніші медіа, а з них – у зовсім поважні та у міжнародні. А влада все ще мовчить. І лише коли ситуація стає зовсім критичною, – хтось щось таки неохоче спростовує. «Вірте лише офіційним джерелам», – люблять казати посадовці. Але як же їм вірити, якщо ті офіційні джерела морозяться, відмовляються коментувати та тикають усіх в свій «марафон» з рожевими поні?
Саме відсутність чіткої та чесної комунікації з суспільством надає підґрунтя для виникнення фейків. Вакуум інформації створює попит на неї. Незрозумілість позиції спонукає до пошуку відповідей на мутних ТГ-помийках. Обмеженість свободи слова у воєнний час є частково виправданою, але глуха мовчанка з важливих для людей питань – теж помилкова стратегія. Цензура не є рішенням. Адже прагнення до інформації є природною потребою людини, як дихати та їсти. Тут потрібен розумний баланс, намацати який так непросто випускникам «трускавецької школи».
І до речі, «блокування» не допоможуть покращити чистоту інфополя, це вже не працює, інформаційне вертухайство давно себе вичерпало. Переслідування журналістів і затикання ротів «незгодним» взагалі працює у протилежний бік.
Тому не забуваємо частіше діставати з піхов своє критичне мислення та гострити свій здоровий глузд. Вони нам ще не раз знадобляться, оскільки відео-фейки невпинно прогресують.
Карикатура: Сергій Корсун
