Прийняття невідворотного
Україна увійшла в зону дуже серйозної турбулентності. Міністр фінансів Марченко з трибуни ВР у запалі дискусії навіть сказав, що не виключений сценарій, коли свої потреби Україна буде змушена вирішувати сама.
Сподіваємось, це справді сказано для психологічного ефекту, а не розписування уряду в тому, що роботу з союзниками провалено. Або що це свідомий вибір влади: залишитись самим і «героїчно» здатися.
Альтернативою є забезпечення підтримки з боку союзників усіма можливими способами.
Багато разів сказано, що для цього потрібно:
1. Справжня єдність і використання всіх можливостей, забувши політичну ревність.
2. Максимальна ефективність використання ресурсів, забувши про корупційні оборудки.
3. Зрозумілість для партнерів, забувши спроби побудувати в Україні популістський авторитарний режим, чужий для союзників.
Якщо ми хочемо перемогти – це абсолютно необхідний і невідворотній крок. Без цього – всі сценарії погані.
Ризик у одному – влада цього не бажає. Для неї це неприємний шлях, його прагнуть уникнути чи відтермінувати.
Психологи говорять про пʼять стадій прийняття небажаного невідворотного: заперечення, гнів, торг/компроміс, депресія та, власне, прийняття.
Заперечення ми бачили у надмірному оптимізмі і шапкозакидальстві влади, яка через монополію у медіа продала суспільству «перемогу в кредит».
Зараз суспільство починає запитувати про результати і бравурному тараторенню вірить дедалі менше.
Тут би взятися за розум і почати виправляти проблему. Але ні. Ідемо далі за стереотипами.
Гнів виявляється у нестримному хамстві, якого бачимо дедалі більше від представників влади. Хамлять усім – опонентам, партнерам, журналістам, суспільству.
От тільки ніхто з перелічених категорій не зобовʼязаний мати терпіння батьків дітей-підлітків, які у відповідь на емоційну агресію чада мають подумки порахувати до десяти і зберігати спокій. Бо, на відміну від дітей-підлітків, у можновладців у руках важелі, гроші – і величезна відповідальність. І їхні хамство і гнів ситуацію лише погіршуватимуть.
Якщо її вдасться втримати, настане черга переговорам/торгам, розчарування у їх важкості – і запізніле прийняття. Якщо буде кому і що приймати.
Маємо якось підштовхнути владу думаТИ швидше, чи що…
