Про міграцію, примус і суспільство

Євген Дубогриз

Повністю, хоч і на жаль, мушу погодитися з Романом Перепелицею (див. нижче) про методи, якими держава збиратиметься повертати мігрантів, вимушених і не тільки. Примусом і ускладненням життя.

Бо саме так це й робиться під гаслами “не час посміхатися”, “важкі часи вимагають суворих рішень” і тому подібного.

Ті люди, яких ми називаємо “влада”, за такими собі спостереженнями, часто пропускають саму думку, саму можливість, що якісь проблеми можна вирішити за рахунок певних позитивних стимулів. Тільки утиск – це стосується і економіки, і соціалки.

Але “влада” тут ні до чого, насправді. Бо в нас і на рівні суспільства поки що, мені здається, панує думка, що примус працює, причому, не просто працює, а це панацея від усіх бід. Навіть тут, у відносно інтелігентному фб від досить освічених і вихованих у реальному житті людей постійно бачу: змусити, заставити, покарати нещадно. У цілковитій впевненості, що воно працює. І нема інших рішень.

Нам буде досить важко досягти хоч якогось розвитку, маю на увазі тут економічний, поки не зміниться це сприйняття “суспільства БДСМ”. Це, знову ж таки, для комунікаторів задача на державному рівні. Як це сприйняття змінити. Бо стимули – позитивні – всякі різні економісти можуть придумати скільки завгодно, але того замало, треба ще загальне розуміння, що позитивні стимули працюють незгірш за негативні. Тут треба довга, послідовна і розумна комунікація.

/приклад позитивного стимулювання від львівської кав’ярні з одного з наболілих питань, російскої мови: “російськомовні, що намагаються говорити українською – ви не смішні, ви чудові!”, колись помітив у Львові. імхо, так працює набагато краще ніж фейсбучний хейт “йшла по вулиці, і люди говорили російською, йойщокоїться, совісті нема, покарати всіх”/.


Роман Перепелиця

Але на питання зі статті наша держава, на моє особисте переконання, відповість трохи інше – комплексом проблем та примусових заходів, покликаних ускладнити життя за кордоном українця, який ще повністю не розірвав економічні (і не тільки) звʼязки з Україною. На що частина людей за кордоном дійсно відреагує поверненням, а частина розірве останні звʼязки та не повернеться ніколи, разом із тими в Україні, хто таку систему сприйме вкрай негативно і теж поїде назавжди.

«— Фундаментально на чем должны базироваться программы возвращения украинских мигрантов и диаспоры?
— На деньгах, инвестициях.»…”

Автор