Опозиція країни, якої ніколи не буде
Знаєте, чого я не можу зрозуміти? Чому хороші русскіє, які не лінуються збиратися по Брюсселях, Вільнюсах, Варшавах і Которах, безперестанку обговорюючи судьби родіни і “прєкрасной росії будущєґо”, не наважаться оголосити, наприклад, якусь форму тіньового (еміґраційного, екзильного) уряду?
Ну, і, наприклад, узяти на себе роль політичного крила РДК і ЛСВ. Але ні і ще раз ні. Росіяни жодним чином не здатні спромогтися на власну “Шинн Фейн”. В умовах повної свободи за кордонами своєї країни їм бракує тями і клепки навіть на такі символічні форми спротиву.
Спробую сам собі пояснити, чому воно так. 🙂
З одного боку, я розумію, що нікому з них насправді не хочеться розгрібати після путіна і компанії мегатонни різного лайна. Певна річ, кому би з німців всерйоз хотілося взяти відповідальність за 13 років нацистської Німеччини з усім моторошним анамнезом і концтаборами, скажімо, у квітні-травні 1945 року? Тільки самогубцям.
З другого боку, брак таких альтернативних інституцій свідчить про дві речі: безвідповідальність (або брак відповідальности) і відсутність бажання боротися за свою країну. Вони не хочуть зробити цього навіть “для галочки”. Вони не хочуть брати відповідальність за свою країну навіть символічно. А уявляєте, який кайф: тіньовий міністр оборони рф – Марат Ґєльман; тіньовий міністр культури рф – Юрій Володарський. І т.д.
З третього боку, росіяни хронічно нездатні за кордоном зібратись у спільноту діяспорного типу. Як, наприклад, українці чи італійці, чи поляки в тих же США. У них, викинутих в контексти інших країн, притлумлюється імперське чуття, але не виникає національного. Просто їм насправді нема про що говорити. Не в тому сенсі, що вони не говорять, а в тому, що сказане ними не стосується предметної реальности. Якщо, наприклад, у євреїв, людей Книги, їхнє розсіяння по всьому світу цементувалося релігією і традиціями, то росіяни вивезли тепер у світ лише свою “русскую интеллигентность” і пристрасть до концептуалізації та будування піщаних замків про країну, якої ніколи не буде. Тому їх можна назвати “людьми палітурки”, за якою лише відсутність сторінок і вічна мерзлота і безпросвітність. Уся їхня болтологія на якихось іноземних конгресах і симпозіумах зводиться до чогось середнього між конкурсами КВН, з’їздами клубів самодіяльної пісні і розмовами в курилках МҐУ.
З четвертого боку, це свідчить про хронічний брак єдности серед них. Вони не довіряють одне одному вже на старті. Бо одна половина з них – пов’язані з росією грошима і інтересами, а друга половина (і це, звісно, секрет Полішинеля) прямо завербована фсб. А іноді це ті самі люди. Там немає нікого, хто би володів ключем до сьогоднішньої фашистської росії та її населення, що потребує тривалої терапії.
Бо вони здогадуються, що жодна терапія цьому народу не допоможе. Лише хірургія і травматологія. Ну, і, звісно ж, патологоанатомія та судмедекспертиза.
Тому жодна російська опозиція ніколи в житті не прийде в росії до влади. Там буде феодалізм і “Домострой”.
