Помилка того, хто вижив
Українські тг-канали дають в рази більше інформації по знищенню російської технікі та особового складу ворога, ніж викладують російські. Дійсно, дуже багато підтверджень, ось тобі танк, на тобі гранату в люк, ось тобі беха розлітається від влучання ПТУРа, ось ФПВ-дрон залітає в якусь техніку, а ось вдале влучання Ескалібура.
Українська армія дійсно демонструє гарні результати, і саме демонстрація вдалих історій формує у суспільства внутрішню думку, що все це… просто.
Ось як класно влітає ФПВ-дрон у беху, я б теж міг навчитись так стіками працювати. А ось мавік спалює танк, скидуючи бомбу в відкритий люк. Ну це ж не складно. А ось крило корегує роботу арти, і таке пряме влучання. Відео гарної якості, крило висить над сектором, будучи снайперським прицілом для гаубиці. Ну висить і висить, нічого складного.
І суспільство вирішує, що війна – це не так складно, ми ось як класно розвалюємо ВС РФ (ахуєть кричали гості, які ще “ми”? – спитали би бійці ЗСУ, які вже рік без ротації, але то окремо), в нас все гуд, давайте вже контрнаступ якнайшвидше, бо скільки вже там можно воювати.
Тому що суспільство не бачить того, що не попадає на обрізані ролики з накладеною бойовою музикою. Не бачить, як насправді досягаються ці результати.
Вони не знають, що для того, щоб закинути гранату в люк танка мавіком, спочатку потрібно зробити таку собі дрібничку – зупинити танк. І вони не знають, що цей танк був зупинений в результаті дводенного штурма, там йому прийшов ПТУР в бік і розірвав на танку трак, і що цей танк встигнув вистріляти половину свого БК по нашим позиціям, і в результаті цього були загиблі та поранені. Вони не бачили, як ПТУРист влучив ракетою в танк, що стояв по іншу сторону посадки, розуміючи, що малоймовірне влучання, але треба було якось зупиняти того сталевого монстра, що розбирає зараз нашіх хлопців разом із позицією. Влучив. Так, не дуже ефективно, пошкодив тільки, але екіпаж швидко покинув танк, і наші хлопці зараз в безпеці. Вони не знають, як потім сутки вибивали з посадок “вагнерів”, якіх тупо кинули на полі боя. І тільки потім, коли все затихло, була дана вказівка “добити” техніку на полі бою, щоб її не віттягнули на ремонт чи просто на донора запчастин. І ось він ваш мавік, який долітає та кидає гранату в люк. Занавіс. Всі аплодують.
Суспільство не знає, що ФПВешники, як правило, переміщуються на передовій зі своїми ретрансляторами, дронами та бойовими частинами. Зона роботи їх дронів невелика, тому підходити доводиться близько. Що часто ціль, на яку тебе наводять, вже встигла звалити, поки ти підлетів. І твій дрон втрачається. Нова ціль. Знов невдача. Обстріл. Заліг в посадці, чекає на закінчення обстрілу. По рації кажуть, що десь тут літає мавік росіян. Все, відлетів. Можна йти. Нова позиція і ціль. Брак виробу, технічна несправність, дрон не долетів. На сьогодні все. Завтра новий день, і, можливо, в результаті буде ураження, яке порадує суспільство красивим роликом у тг-каналі. А може, й ні.
Великі крила – це ж просто, полетіть, розвідайте, ось зараз туди арта влучить. Суспільство не знає, як оператори великих крил готують собі місця під вильоти, маскуючись у кожній зоні, бо розуміють, що вони пріоритетна ціль. Деякі це не зразу розуміють, але приход “Краснополя” або “Ланцета”, чи “Куба” швидко вправляє мізки. Те, що ти в тилу, не означає, що тебе не дістануть, особливо якщо за тобою цілеспрямовано полюють. І коли ти і коригуєш арту і в той же час спілкуєшся с РЕРівцями, які дають тобі триангуляцію переміщення Орлана-30 поруч з тобою, причому РЕБ в секторі зараз робить все можливе, щоб не пустити вороже крило в зону, де стоїть екіпаж БПЛА та позиції артилерії. Як ти борешся за своє крило під діями як дружнього, так і ворожого РЕБа, намагаючись давати картинку арті під час залпів, і бачиш, що сьогодні не їх день, ну не влучають вони зараз. Нічого, завтра буде інший день, буде нова шахова партія з ворожими БПЛА та РЕБом, і, можливо, боженька таки вкладе снаряд із нашої гаубиці точнісінько по тих координатах, що ти дав. Але не сьогодні. Завтра. Чи післязавтра. А працювати треба кожного дня. І це все заради красивого ролика, за яким незрозуміло скільки роботи було вкладено в ці півхвилини успіху.
Нікому не цікаво бачити нудну щоденну працю. Всі зосереджені на історіях успіху.
І що перевертає в останній час – це анонсований контрнаступ. Бо ти розумієш, що буде важко. Деякім бригадам потрібно буде йти та штурмувати укріплені позиції. Під ворожою артою, яка навіть в часи “снарядного голоду” стріляє втричі більше, ніж ми. По замінованих полях. Проти противника, якій безжально кидає на поле бою будь-які людські резерви. Що бригади, які рік стояли в обороні, ніхто не відпустить. Ці всі люди, які з останніх сил тримають позиції давно вже некомплектними підрозділами, теж вийдуть із окопів та підуть вперед. І будуть при цьому гинути. Що десь буде справжній ад, що горіти буде вже наша в основному техніка (хто штурмує – той і втрачає більше техніки, це логічно), і далеко не все заплановане буде можливість виконати.
Це буде криваво та дуже болюче.
Наша країна ставиться до контрнаступу, як до якогось футбольного мундіалю. На Лимані, Харкові та Херсоні ж вдалося – ну і тут буде все гуд. Багато загиблих захисників – ну я ж не бачу це по тг-роликам, в моєму манямірку все зашибісь. Так що контрнаступайте там якось швидше.
Контрнаступ відбудеться згідно з планами командування та в той час, який буде для цього оптимальний. Якщо командування вирішить його відкласти чи прискорити – на то є причини.
Ті самі причини, які ви ніколи не побачите в сводках Міноборони чи в роликах тг-каналів. Бо помилка того, хто вижив, на вас не розповсюджується. Ви-то виживете тільки тому, що не згодні бути в цій рандомній рулетці смерті. А багато хто – ні.
