Інфоциганщина як явище

Євген Дубогриз

Навіть безвідносно конкретних персоналій, бо вони тут і не важливі.

Не сказати навіть, що воно якось і активізувалося дуже сильно останнім часом, ця інфоциганщина, ці “прості та очевидні рішення”. Активізувалося, точніше, може, навіть трохи за межами норми, довоєнної норми, маю на увазі. Та якось більш сильно воно почало впадати в очі та дратувати саме зараз зі зрозумілих, мені здається, причин.

Я колись вважав і писав, що воно все безобідне, та інфоциганщина, що “ринок все вирішить”, що ніхто те серйозно не сприймає та не сприйматиме, ці от “вивчити макро за 12 годин онлайн-лекцій, навчитися малювати картини за 12 годин онлайн-лекцій, навчитися грати в футбол на рівні Неймара за 12 лекцій” та тому подібне. Та воно й правда, ринок на це не вестиметься, якщо цього не помічати; ну хтось там намагається заробити, продати себе як “всесвітньо відомого економіста” чи там “рішалу”, чи філософа, чи стратега, чи трансформатора, ну то й таке, ринок не фраєр, як то кажуть.

Але ж ні. Бо тут ключове припущення, що ринок, люди, ті, що при владі, ті, що формують, так би мовити, суспільну, перепрошую за пафос, думку, на це не клюють. Виставляють якісь внутрішні фільтри за естетикою, за знаннями, за здоровим глуздом, нарешті.

Нібито, здавалося б, очевидні речі, що простих рішень немаэ, що економіку чи футбол, чи живопис, чи акторську майстерність не вивчиш за 12 лекцій, та й за 24 не вивчиш. Що “альтернативні теорії” – тієї ж економіки – варто розглядати, коли впевнений, що людина, яка їх продукує, як мінімум, знає базис, ази, чогось досягла в професії і вже з висоти купи досліджень, практики, аналізу акуратно висуває якісь альтернативи, не заперечуючи існуючих правил та практик. Тобто булщіт відсікається вже на перших спробах.

Реальність інша. ЗМІ, включаючи ділові, плюс блогери та ломи, плюс навіть бізнесмени з якоюсь, я б сказав, навіть маніакальною впертістю споживають та промотують цей буллщіт. Там колонка, там відео, там якісь лекції, там якісь сесії та брейнсторми. З якихось своїх ситуативних причин – редакторам в ЗМІ треба “колонка, щоб поставити та мати стабільний трафік”, бізнесу треба “порішать” якісь короткі задачі – щось там знизити чи пролобіювати на тут і на зараз; блогерам треба гарне відео із впевненими інфоциганами, без осього економічного “важко сказати, треба розбиратися, не можу відповісти однозначно”. Вишам треба захопливі лекції з харизматичними лекторами, аби потім щось в тих вишів купили. І так далі.

Так воно і формується, цитуючи Івана Угляницю, “просування в маси абсолютного невігластва, неуцтва, псевдонаукових та псевдоекономічних, псевдобізнесових, псевдопедагогічних збочень. Це, якби в школі вашим дітям викладали, шо 2+2 дорівнює фіолетовий дієприслівник. І те, шо вони продають цей брєд вже дорослим людям – це нічого не змінює”.

Це дійсно небезпечно.

Потім навпаки, люди зі ЗМІ, з вишів, із бізнесу жаліються, що, як це так, освіта деградує, якість та культура прийняття рішень деградує, замість тих законів та регуляцій, які потрібні, приймається якийсь непотріб. Та воно ж звідти й береться, з таких от малих кроків, коли вирішуємо якусь “поточну”, короткострокову задачу – забити місця на інтернет-шпальті, швидко розповісти якусь незвичайну історію, дати щось таке емоційно-збудливе, як-то “альтернативна макроекономіка”. Маємо моментальні лайки, емоції, перегляди, і у mid-term’i long-term’і маємо на виході деградацію та погрішення всього.

Єдиний тут спосіб боротися із цим всім, це ігнорування – оминати таких людей, які пропагують прості рішення та альтернативний світ, не маючи ніякого бекграунду та знань, використовувати власні знання та той самий здоровий глузд. Та це непрактично, і так в реальності ніхто не робить, бо треба хайп, лайки-перегляди та “мотивуючі та надихаючі” відео, промови та лекції.

Автор