Ми. Про песимізм, оптимізм і «що робити»
Теорія:
Ми живемо у спільнотах. За малим винятком, безпека та щастя людини залежить від її спільнот. Великих, середніх, малих – різних. Ми зростаємо, змінюємо спільноти, або ж спільноти передають нас як суспільну одиницю по ланцюжку. Сім’я – роду, рід – школі, школа – тематичним спільноткам, що формують нашу індивідуальність, потім – інтересові, фахові, громадські, релігійні, політичні спільноти, суспільство, нація…
Соціальна приналежність до тих чи інших спільнот говорить про те, ХТО ми є. Наша якісна динаміка в спільноті говорить про те, ЯКИМИ ми є. Ми формуємо свої спільноти, але і вони формують нас. Ми зацікавлені в тривалості спільнот, бо вони дають нам реалізацію і безпеку.
Важливо – спільноти є вільним вибором. Стаючи частиною спільноти, ми зголошуємося діяти на її розвиток, але й погоджуємося з її правилами, традиціями, законами. Тобто ми свідомо беремо на себе зобов’язання обмежувати себе як індивіда – дотримуватися правил спільноти. Це про відповідальність.
Успішна спільнота – вільний союз раціональних істот, які мають власну ідентичність. Тобто успішність МИ – це конструктивна взаємозалежність інтересів спільноти і інтересів особи, взаємне стримування і доповнення прав та обов’язків.
Практика:
Совок угробив здібність брати на себе відповідальність за ухвалення рішень в спільноті. Особисто ми вигрібали, як могли, але як доходило до делегування повноважень, до відповідальності, ми одразу здувалися, ставали «простими людьми», від яких нічого не залежить. Ми підсвідомо давали згоду, що все вирішує хтось: політбюро, впливові дяді, «верхи», політики, президент.
Парадокс, при цьому існувала емоційна опція самоорганізації та обурення – майдан. Але протест заявляв – є проблема, і не конвертував спротив у сталий розвиток. Ми швидко спалахували, але так само швидко розчаровувалися. Вимагали нової якості в суспільстві, в політиці, в державі, але розраховували, що її нам зробить і принесе хтось.
Хрестоматійний приклад – партії та політики. В обговореннях останніх днів знову виплила теза – країні потрібна політична якість (не інша, не нова, а просто – якість). Ок – очевидне. От тільки, констатуючи «потрібна», ніхто не шикується в чергу цю якість втілювати. Ми знову стаємо в позицію «простих людей» і розраховуємо, що явиться Нове Лице, Технократи, Спаситель і все зробить замість нас.
Не явиться. Не зробить. Тому що політична якість – це політичні спільноти, партії. А спільноти (як було сказано вище) формуємо ми. Потребуємо якісних спільнот? Значить, маємо знайти\зробити ту, що відповідає нашому світогляду (!), долучитися (в тій чи іншій ролі) і творити її. Творити = діяти на розвиток цієї політичної спільноти, приймаючи її ідеї, цінності, візії. Розвивати, фінансувати, реалізовувати і популяризувати ці ідеї. В міру свого часу, хисту, ролі і амбіцій в спільноті.
Емоції, песимізм, оптимізм, дії:
Песимісти бачать, як ми ходимо граблями по колу. Оптимісти вірять, що резерв див ще не вичерпаний. І ті, і інші мають правдиву емоцію щодо реальності. Хочемо іншу реальність? Маємо творити МИ, яке єднатиме навколо цінностей, ідей і бажання це реалізувати.
От коли громадянин, який заявляє, що йому потрібна політична якість, знайде\створить свою ідейну спільноту і буде вкладати в неї СВОЇ знання, час, ентузіазм, гроші… коли громадянин скаже «я консерватор\християнський демократ\ліберал\… – це моя партія». От тоді в політиці з’явиться МИ та усі ті взаємозв’язки, про котрі писали Берк і Скрутон.
Підказка – українці вміють спільнодіяти на користь спільноти – ЗСУ. Творити політичне МИ треба так само.
