Кандидатський Саміт як нова точка відліку євроінтеграції України (відео)
Коли вщухли емоції та хвилі популістичних заяв, є можливість прагматично та професійно оцінити результати 26-го Саміту Україна-ЄС – унікального та глибоко символічного.
По суті, це був дводенний форум солідарності та кандидатства, перший після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну та отримання нашою державою статусу країни-кандидата на членство в Євросоюзі.
Ще до заходу було зрозуміло, що саміт є приреченим на успіх. Сміливе рішення лідерів ЄС провести саміт саме в Києві в умовах війни та загрози ракетних ударів по столиці та на додаток безпрецедентно широкий склад учасників з боку Європейської Комісії вже продемонстрували глибокий символізм унікальної довіри до України та міцної всебічної підтримки з боку Європейського Союзу. Це був чіткий та потужний політичний сигнал і українському народові, і російському агресору, і всьому світові.
Саміт став новою точкою відліку у процесі європейської інтеграції України. Статус кандидата суттєво підвищив рівень відповідальності як України, так і Євросоюзу для досягнення спільної історії успіху.
По-перше, на найвищому політичному рівні були формально закріплені якісно нові чіткі формули щодо європейської перспективи України, майбутнього членства в ЄС та статусу країни-кандидата. Офіційно залишилися в минулому обмежуючі скептичні формули рішень Євроради 2016 року після катастрофічного референдуму щодо ратифікації Угоди про асоціацію в Нідерландах.
По-друге, формули заключного документу Саміту про умови початку передвступних переговорів та офіційний аналітичний звіт Єврокомісії про стан відповідності України правовому доробку ЄС, оприлюднений 2 лютого, створили змістовний фундамент – точку відліку – для подальшої практичної роботи та обговорення наступних кроків для реалізації стратегічного курсу на вступ до ЄС.
По-третє, крім узагальнюючого та цементуючого ефекту, саміт став і певним «холодним душем» для тих політиків, чиновників та популістів, які «вже практично все виконали і адаптували» (на фоні більш, ніж стриманої оцінки прогресу з боку ЄК в аналітичному звіті) та які «вступлять до ЄС за 2-3 роки». Стало очевидно, що турборежим, в якому Україні дали статус кандидата, не буде застосований у випадку набуття членства в ЄС. Процес вступу не стане спринтом, але Україні варто не перетворити його на довгий та болісний марафон.
В цілому, після Саміту окреслюється таке орієнтовне бачення календаря передвступних процесів:
1) навесні Єврокомісія підготує так звану проміжну оцінку прогресу України у виконанні семи умов, визначених для розгляду питання про початок передвступних переговорів, та сформулює перелік конкретних проблемних питань, які українська сторона має вирішити до вересня-жовтня;
2) у жовтні Єврокомісія готує офіційну комплексну доповідь про прогресу України в рамках так званого «пакету розширення», в якій буде надано офіційну оцінку ЄК щодо належного/неналежного виконання Україною згаданих умов. Саме ця оцінка буде покладена в основу пропозиції на адресу Європейської Ради щодо схвалення рішення про початок передвступних переговорів з Україною;
3) орієнтовно на жовтневому (за найоптимістичнішого сценарію) або на грудневому (більш реалістичному варіанті) засіданні лідери держав-членів ЄС розглянуть рекомендації Єврокомісії та мають одноголосно схвалити рішення про початок передвступних переговорів та доручити Єврокомісії підготувати та представити на розгляд Євроради проект директив на переговори з Україною.
У цьому контексті українській дипломатії було б варто вже на цьому етапі вести переговори з ЄК щодо можливості підготовки такого проекту директив заздалегідь, передачі їх на розгляд Євроради разом з оцінкою прогресу за сімома умовами і просувати питання щодо схвалення відповідних рішень Євроради наприкінці жовтня. Враховуючи унікальний рівень підтримки України з боку керівництва інституцій ЄС, зокрема Президента Європейської Ради Шарля Мішеля та Президентки ЄК Урсули фон дер Ляєн, цілком можливо розраховувати на конструктивний підхід до такого алгоритму дій. Водночас, шанси на успіх залежатимуть від того, наскільки українська влада буде здатна врахувати позиції Єврокомісії та Венеціанської Комісії Ради Європи у питаннях реформи Конституційного суду, медіа, забезпечення прав національних меншин, а також в цілому рухатися в руслі стандартів ЄС за так званими «фундаментальними» питаннями – правосуддя, права і свободи, антикорупційна політика, тощо. У цьому аспекті заслуговує на увагу пункт 16 резолюції Європарламенту від 2 лютого 2023 року, в якому міститься заклик до української влади «продемонструвати свою політичну рішучість діяти відповідно до європейських амбіцій свого народу шляхом значного прискорення прогресу у реалізації важливих реформ, …наголошує на необхідності захисту незалежності всіх антикорупційних інституцій, зміцнення свободи ЗМІ, посилення ефективності та відповідальності судової системи, усунення недоліків у функціонуванні правоохоронних органів та забезпечення політичного та партійного плюралізму всередині та за межами Верховної Ради України; закликає Україну утримуватися від ухвалення законодавства, яке не відповідає законодавству ЄС або ставить під загрозу досягнення у процесі реформ і боротьби з корупцією»;
4) після одноголосного схвалення Європейською Радою директив Єврокомісії на передвступні переговори з Україною, які мають врахувати всі побажання та позиції всіх держав-членів ЄС, переговорна команда ЄК і розпочне переговорний процес по 6 кластерам і 33 досьє. Кожне досьє та кластер відкриваються та закриваються за окремою бюрократичною процедурою, яка, на жаль, має небагато спільного з турборежимом, оскільки всі європейські столиці мають дати згоду на відкриття/закриття кожного досьє згідно з власними оцінками прогресу України;
5) за результатами переговорів Єврокомісія готує загальний Висновок щодо стану готовності України взяти на себе обов’язки держави-члена ЄС та можливості вважати переговорний процес завершеним, який має схвалити Європейська Рада та Європарламент;
6) виконання цих етапів дає змогу укласти Договір про вступ України до ЄС, який підлягатиме ратифікації всіма сторонами відповідно до визначених процедур.
Крім цієї складної та тривалої обов’язкової програми, варто нагадати про те, що наступний 2024 рік – рік європейських виборів. У травні громадяни ЄС обиратимуть новий склад Європарламенту, і ці результати безпосередньо впливатимуть на формування нового керівництва інституцій ЄС у жовтні-листопаді 2024 року. Тому в 2024 році фокус уваги в Євросоюзі буде суттєво зміщуватись у бік внутрішньої політики та виборів. Разом з цим, «українське питання» буде одним з визначальних під час виборчих перегонів для багатьох європейських політичних сил. Не виключається, що результати виборів та позиція нових лідерів ЄС щодо швидкості інтеграції України до ЄС залишаться вельми сприятливими.
Відтак, залишаючи осторонь популістичні історії про турбовступ, кристалізується розуміння необхідності максимальної концентрації зусиль української влади, опозиції та громадянського суспільства для належного якісного виконання семи умов Єврокомісії і створення фундаменту для початку передвступних переговорів до європейських виборів – за найоптимістичнішими прогнозами до кінця 2023 року, за оптимальними – у червні 2024 року, оскільки чинне керівництво ЄС прагнутиме увійти в історію такими важливими політичними рішеннями.
Успіх України на шляху ЄС – це наша спільна відповідальність.
Минулого тижня до Києва прибув вражаючий “десант” із Брюсселя, на чолі з найвищими посадовцями ЄС, який привіз українській владі два сигнали, що доповнюють один одного. Перший з них – позитивний, і він не лишився непоміченим. Але є і другий сигнал – реалістичний. І його теж не можна випускати з уваги.
