Післясвяткове

Анна Оскоміна

Багато літер після свят

Я одразу вирішила, що якщо писатиму про це, то не раніше 3 січня, коли в усіх трохи вляжуться емоції. Бо це торкається новорічної промови, але не про її сльозочавильний ефект.

Я про наративи, які зустрічаються зараз усюди, і які ретельно вкладаються та навіть вдовблюються в слабкі розуми. Основний наратив: “на нього стільки лягло після 24 лютого, що він став геть іншим, а тому хто минуле пом’яне, тому око геть”.

Це маркер: Якщо дехто посилено саме на це твердження напирає – ця людина зобов’язана ОПешці якимось заохоченням. Грошима, медійною розкруткою, відзнаками, якимись благами або на умовах непереслідування за грішки.

Виключення я роблю тільки для іноземців, які на нашому боці, бо їхні осанни якраз можуть бути дійсно щирими, адже в правді вони не розбираються, та й у них часто немає адекватного критерію порівняння.

Ставка ОПешки, – і це очевидно для будь-якої людини з розумом, – на другий термін Сталевояєчого. Без нього їм хана. З ним вони можуть отримати доступ вже не до шалених, а до астрономічних коштів, які зайдуть в країну після перемоги. Їхня особиста зацікавленість в цьому настільки потужна, що вони тягнутимуть його на 2-й термін навіть на прив’язу, правдами й неправдами.

І цьому другому терміну може сильно завадити все те, що було накоєно до війни.

А правда в тому, що навіть в цьому брутальному образі НайнайВерховнішого Зє ані крихти не змінився. І прямо зараз під його протекцією відбуваються речі, за які в інші часи б розстрілювали по законах військового часу. Крадіжки та торгівля гуманітаркою, пропихування мутних законів, здирство, дерибан, нахабний піар, кон’юнктурні призначення, перерозподіл потоків, тощо – ви всі в курсі. В його обоймі всі ті самі, на яких нема де ставити клейма.

Цей наратив не такий простий, як здається на перший погляд. Паралельно з ним вдовблюється твердження, що немає значення, що було до 24 лютого, життя було іншим і старим не буде, а тому нема чого туди і озиратися. Бо якщо озирнутися, постає занадто багато питань, на які досі немає відповідей. А ще пригадується те, що війна йде не 10 місяців, а 9-й рік. І що ненависний папєрєднік теж очолював воюючу країну, і можна порівняти багато всього з того, що він зробив для обороноздатності країни, а що – наступник.

Зє його новий образ дуже до душі, це апогей його акторства. Він з ним зжився, зрісся, і будь-яке зазіхання на цю роль сильно б’є його по нервах. Навіть критика його небритості та стилю “несвіжого мілітарі” – це вже зазіхання, в його сприйнятті, адже цим руйнується його цілісність та чеканка. Руйнуючи цей образ, ви автоматично стаєте ворогом.

Крім того, нагадаю, що подоляківські боти нікуди не поділися. Це вам не ПроЗорро, їм блекаути не заважають.  І діють вони кількома методами.

1 група славить “найкращого президента за 30 років”. Як правило, косять під “простих людей”, починають першими співати оди, щоб розкрутити компліментарний допис, а згодом туди набігають реальні прославлятелі, яких чимало, адже “єдиний зелемарафон” свою справу робить.

2 група продовжує мочити основного конкурента, розповсюджуючи настільки брудні плітки, чутки та домисли, що сходу аж німієш, бо не знаєш, з якого боку заходити, щоб цю муйню спростовувати.

3 група стравлює помірних порохоботів між собою, звинувачуючи нормальних людей в “позеленінні”. Ї*ануті радикальні порохоботи дійсно існують, я їх спостерігала на власні очі, але це настільки вузька і маргінальна група, що ви б про неї і не знали, якби вашу увагу на неї не звертали умисно.

А щодо ботів, які займаються тим самим, я мала нагоду спостерігати це на власні очі, коли людину, яка навіть словом не обмовилася про Зе, брудно і дуже образливо звинувачували в роботі на ОПешку. Це робиться навмисно, щоб читач вибудував уявну стіну між собою та таким “ї*анутим порохоботом”. На жаль, це дієва метода, і тільки ваш власний розум може встати на заваді таким маніпуляціям.

4 група мочить всіх прибічників політичних конкурентів, прирівнюючи їх до ворогів. Не тільки порохоботів, іншим теж дістається, але просто через чисельну перевагу прихильників ПП та лютої ненависті чинного до колишнього, – їм у першу чергу. Ідея дуже проста: хто не з нами, той проти нас, а проти нас Кремль, якщо ви критикуєте Зє, то ви на боці Путіна. Знову таки, порада тільки одна: користуйтеся розумом, не дозволяйте гніву і образі вас захопити.

5 група – “неначасники”. Так, окрім живих людей з таким підходом, цей наратив активно розкручується ботофермами. Оця “неначасність”, віра в те, що колись потім настане правосуддя, розв’язує владі руки для муток прямо зараз. Для призначення мінетчиць послицями, для зухвалого самопіару різним шахраям, для дерибану, розпилу тощо. А ще вони так намагаються тягнути час для вдовбешування в слабкі голови “правильного” образу мислення.

Ваш психоемоційний ресурс в ці часи дуже обмежений. Ви маєте розпоряджатися ним доцільно і зважено, адже ми щоденно стикаємося з трагедіями та болем, ми витрачає ось і психічно слабшаємо. Той, хто тягне з вас зараз пустий гнів, обурення, образу, силою вишибає сльозу, грає на ваших емоціях задля власної мети – підла та та підступна потороч, яка вас використовує. Витрачайте емоції з розумом.

І оскільки неодмінно прийде хтось, хто запитає, нащо я все це пишу, я відповім одразу.

Я хочу, щоб бійцям з фронту було куди повертатися, щоб вони не знайшли замість України, яку боронили, ранню версію рашки з міні-диктатором на чолі.

Я хочу, щоб сльози щастя від перемоги не відшибли пам’ять про дії та рішення, які передували війні і які прямо чи опосередковано до неї призвели. Щоб ніхто не забув, чому ми втратили цілі регіони, мільйони людей та стратегічні підприємства майже без бою та спротиву. Чому ми виявилися неготовими і чому країна вистояла лише героїзмом та самопожертвою своїх захисників. Ми маємо весь час про це нагадувати, або воно зітреться з пам’яті, наче його і не було.

Ми маємо відстояти, не дати просрати країну тут, доки наші захисники відстоюють її на фронті.

А якщо хтось думає, що не можна підробити реальні спогади, я нагадаю, що зовсім недавно в наших містах десятиліттями стояли пам’ятники катам та поневолювачам нашого народу.

І повертаючись до початку теми, трохи про сльозочавилку.

Мене не дивує, що хтось вважає доречним вичавлювати зі свого настраждалого населення емоції задля бетонування власного образу та популярності. Металеві яйця дзвенять завжди лунко. Пам’ятаєте, чим закінчується старий анекдот “Та який же ви, батенька, феномен? Ви звичайний…”

Так отож…

Автори