Проти срачів між своїми

Іван Хомяк

Є давній принцип, як потрібно вирішувати суперечки між своїми:

1) Якщо хтось із своїх говорить чи робить те, що здається тобі неприйнятним (дурниці чи якусь шкоду), то спершу потрібно поговорити з ним віч-на-віч.
2) Якщо це не дало результату, то слід взяти спільного авторитетного товариша/товаришку і поговорити втрьох.
3) Якщо і це не допомогло, то слід викликати його поперед своєї спільноти і поговорити посеред своїх. Коли вже це не допоможе, то можна вийти на вулицю і сказати: “Люди, оце придурок, і він більше не з нами”.

Так чинять люди. Так чинять мудрі люди.

Обізяни починають суперечку з кінця. При цьому вони ухиляються від теми суперечки, переходять на особисте і акцентують увагу на зовнішньому вигляді опонента або на якихось інших “лівих рисах. В епоху загальнодоступності соцмереж цей булінг незгодних може набути глобального масштабу.

Пригадується один випадок.

Дама летіла зі США в ЮАР. В той час в пресі і соцмережах активно обговорювали спалах кількості зґвалтувань в цій країні. Дама пише в твітері: “Лечу в ЮАР. Надіюсь, що не буду зґвалтована афроафриканцем 😆 “. Написала, сіла в літак і відключила мобільник. Коли в аеропорту Йоганнесбурга включила телефон, побачила там величезну купу пропущених дзвінків. Серед них дуже багато від однієї родички. Передзвонює і чує істеричний крик: “Що ти наробила?!”. Виявилось, що її твіт перекинули одному журналісту, жовтішому за Хуанхе. Той написав твіт, в якому засудив її “расизм” (!). А далі покотилося лайно по трубах. У дами було лише кілька сотень підписників, але про неї ретвитнули мільйони. Поки вона летіла в літаку, її засудили усі провідні телекомпанії, родичів затравили, а її саму звільнили з роботи… Так роблять обізяни. Обізяни із тих мавпичів, які сидять в душі кожного з нас.

Тож коли ми сперечаємося поміж своїми, пам’ятаймо про три стародавні заповіти.