Доброго вечора, ми з Ірану
Пишуть, Іран почав штовхати свою нафту товаришу Сі з більшою знижкою, ніж росіяни. А що таке?
Адже процес логічний. Захід хотів збити ціну на чорне золото – Захід зробив. Глядачам лише плескати. Росії теж плескати, але сідницями і під несамовитий крик.
А я як людина, що мимоволі стежила за РФ останнім часом, тупо верещу.
Каюся, шукав згадки Зміїного. Хотілося вирізати на згадку шматочок про «крок доброї волі» на острові, звідки росіян ви3,14дили.
Щодо острову виявилося глухо, як у дупі аквалангіста. Зате довелося побачити розбір справжніх гуру ситуації щодо нафти. Якщо коротко: Захід х*йовий, РФ хороша, Китай кращий за всіх і «нам ніхто інший взагалі не потрібен». Ну ок.
Раділи, що з ринків – аж два варіанти. Індія та КНР. Але ціна не просяде, не смійте сумніватися.
Мовляв, Захід не хоче брати за нашою ціною, ну то хай і не бере. Адже є азіатські друзі: прийдуть, куплять та ще попросять. Так і переможемо загниваючих копєталістів. Ах*єнний план. Але ця стратегія могла спрацювати лише за інших ввідних:
По-перше, нафта скрізь відсутня. Є лише у росії. Отут і прокинувся б економічний спрут.
По-друге, у Китаї та Індії мають сидіти довбойо*и. І оскільки азіатських хитрюг ким-ким, а довбойо*ами не назвеш – план вийшов не дуже.
Адже ті ж США бадьоро нарощують видобуток нафти. Інші країни реально об’єдналися: фішка з кризою 70-х уже не розколола суспільство окремо взятих покупців. Усі пам’ятають, до чого це минулого разу призвело. М’яко кажучи, до 3,14децю.
А ще кожний пес на розі біля Уолл-стріт обізнаний – РФ треба збагрити нафту.
Свердловину не законсервуєш. Інакше з’являється ризик, що награєшся ціною і потім не відкоркуєш свій скарб. Технологія відома, на жаль, для нафтового еміру Аль-Пині. Тож ресурс йому треба штовхати хоч кудись. Це впливає на ціну.
Якщо конче потрібні гроші, не дадуть оверпрайс. Так влаштований світ. Хтось квартири в такий спосіб скуповує, полюючи на лоти з позначкою «Терміновий продаж». Хтось машини. А хтось нафту.
Приклад із життя. Футбольний, але економічний до кісткового мозку. У 2017 році «Барселона» продала Неймара до Парижа за рекордну суму 222 млн євро. Круто? Звісно, круто: рекордний трансфер в історії спортивної дисципліни.
Безумовно, Путін вважає себе шефом «Барселони» на той час. Думає вузько. Тобто «по-російськи», If You Know What I Mean.
Адже далі вибухнула реальна катастрофа, цілком логічна та послідовна. Продавши зірку, «Барса» вийшла на ринок. Шукала нападника замість зірки, що пішла. А час тю-тю. Мало його.
Тут вартість трансферу зіграла симфонію «Довбойо*у по губах». Кожен клуб став у позу і заламував ціну за найменш цінного гравця.
У результаті каталонці ледве встигли підписати молодого гравця (Дембеле) з Дортмунда. Часу прицінитись не було. Через півроку виявилося, що кретин порушує режим, жере піцу як всратий, грає добре – але не дуже стабільно (див. пункт про режим). Зає*ісь, купили. Молодці.
Була примхлива зірка, прийшла примхлива 3,14да. Угода століття.
Ні на що не натякаю, але Росія має цінний ресурс і немає часу. Продаж потрібний на вчора. Ринок дуже скукожився, люфту немає.
Захід розумно виграв час і залишив дурня радіти ціні своєї зірочки. Адже тепер ціна стала вироком. Гроші треба, нафту збагрити треба, а замість широкого автобану на ринку – вузька шийка пляшки, націлена прямо в російське срачелло.
У нашому випадку росіянам не дають навіть вільно вибрати пляшку. Зробили інакше. Зараз Кремль сідає на першу-ліпшу. Доброго вечора, ми з Ірану.
Їм Соловйов розповість, що це є*ічного масштабу перемога. Радітимуть. Щоправда, суть перемоги незрозуміла, і зад болить – але нічого, проте Заходу гірше стало. Тому що комфортний ринок забезпечив і тихо купить те, що треба. Криза, але контрольована. Не по-російськи.
Не дивно, що конкуренти вже продають своїх нафтових Неймарів. І нафтові Дембеле також будуть.
