Втекти від реальності пощастить не всім

Сергій Єсіпов

Уявіть собі, що під час Революції Гідності в Києві та інших великих містах з‘являються молоді чоловіки зі східних регіонів. Але йдуть вони не в Маріїнський парк робити «антимайдан» за двісті гривень, а навпаки, йдуть грабувати крамниці, торгові центри і банки.

Водночас у них з‘являється зброя, і звитяжна «міліція» нічого не може зробити.

Янукович звертається за допомогою зрозуміло до кого.

Це може бути маячня і конспірологія, але на сьогодні зрозуміло, що умовно-незалежного, «багатовекторного», заграваючого з Китаєм, Ю-кей та Туреччиною Казахстану вже немає.

Що територію за розміром як три України з нафтою, газом та іншими корисними копалинами вже контролюють російські війська. Що умовним президентом умовного Казахстану може тепер бути хто завгодно – казах, узбек, таджик або товарищ майор ФСБ.

І ми не знаємо, які наслідки будуть від цього для рф. Може, казахи будуть чинити спротив, може, буде другий Афган, а може, нічого цього не буде, і буде ще один просто великий де-ен-ер, сіра буферна зона, «пояс безпеки», – ми бачимо, що на все це здебільшого всім срати, навіть «глибоку занепокоєність» висловити немає кому.

Україна входить в цю нову геополітичну реальність із президентом-ідіотом, з «офісом», набитим проросійськими чортами і зрадниками, з неминучою політичною кризою після посадки попереднього Президента, з енергетичною і економічною кризами, з недофінансованою армією і з розповзаючеюся по кутам поліцією.

А також з нульовою порівняно за всі часи підтримкою і зацікавленістю з боку західних партнерів.

І можна скільки завгодно «не бачити» загрози, заспокоювати себе і оточуючих, закликати всіх підтримати і нікому не пробачити, але втекти від реальності в усіх сенсах пощастить далеко не всім.

Боже, бережи мій народ і дай йому розуму.
Якщо ще не запізно.

Автори