«Російську імперію зла» Путін і Кирило не бачать без України – Епіфаній (фото, відео)
Російським священникам не місце в українській армії під час війни, вважає предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній. Так він коментує заяви УПЦ (МП) щодо бажання поборотись за службу військовими капеланами. Епіфаній не очікує особливих результатів від майбутньої зустрічі патріарха Кирила та папи Римського, бо в РФ рішення ухвалює лише Путін.
Що заважає Грузинській церкві визнати автокефалію ПЦУ? Чи може церква скасувати піст на новорічні свята і коли ж українці святкуватимуть Різдво разом з усім світом? ПЦУ сучасна церква, вона задає тренди, як з піснею про Бандеру, так і з розвінчанням міфів, яких саме? Про це у «Суботньому інтерв’ю» предстоятеля Православної церкви України митрополита Епіфанія для Радіо Свобода.
Інна Кузнецова: Ми з вами зустрічаємося у переддень Дня святого Миколая. Це початок зимових свят, період підсумків. Тим паче, що зовсім недавно, цього тижня, три роки, як церква стала Помісною…
– Свято Миколая має добру традицію в Україні – робити подарунки, допомагати бідним, робити корисні справи. Завершуючи рік, ми робимо підсумки того, що відбулося. Якщо відбулося щось недобре, ми повинні проаналізувати, змінити і рухатися вперед в майбутнє, в наступний календарний рік з добрими думками, з добрими поглядами.
Цей рік був складним загалом не тільки для церкви, але й для української держави. На жаль, вже 8 років ми перебуваємо у стані цієї неоголошеної, але реальної і страшної війни. Ми сумуємо з того, що ця війна забирає найкращих наших синів і дочок. Ми хочемо, щоб в Україні запанував справедливий мир. Неодмінно цього досягнемо.
Цей рік – це вже другий рік пандемії, боротьби зі ще одним невидимим, але реальним фронтом небезпечної коронавірусної хвороби, яка теж забирає дуже багато людських життів. Ми б’ємо рекорди. Але, слава Богу, накінець до свят ми бачимо, що чергова хвиля йде поступово на спад. І тому ми як церква робимо все від нас залежне для того, щоб духовно підтримувати, підбадьорювати українців в цей нелегкий час випробувань.
– Що було головним підсумком для церкви у цьому році?
– Цей рік був особливий для Православної церкви України. Бо ми зростаємо, утверджуємося, отримуємо визнання і підтримку на міжнародному рівні з боку інших помісних православних церков. Хоча суто про визнання з боку інших православних церков зараз ми не говоримо.
Бо через Вселенського патріарха ми маємо практично спілкування з усім православним світом. Тільки РПЦ оголосила про розірвання стосунків зі Вселенським патріархом після проголошення автокефалії ПЦУ.
Жодна інша церква цього не зробила. І тому ми маємо це спілкування через Вселенського патріарха з іншими помісними православними церквами.
В цьому році відбулося моє співслужіння разом з Його Всесвятістю Варфоломієм у час святкування 30-ліття патріаршества і 60-ліття з часу отримання дияконського сану і опісля, як відомо, відбувся історичний візит в Україну Вселенського патріарха, який засвідчив, що Україна є канонічною територією православної церкви. І приїзд Вселенського патріарха був таким важливим свідченням того, що насправді це так є.
В реальності ми бачимо, що є ще ті, які бажають підпорядковуватися РПЦ. Але більшість українців, згідно з соціологічними опитуваннями, підтримують саме свою визнану єдину православну автокефальну церкву. Ми готові бути окремою незалежною церквою, яка має всі потуги для майбутнього розвитку і утвердження, і гуртування навколо себе всіх православних українців. Це відбудеться в майбутньому.
– Кілька днів тому призначений послом до Ватикану відомий релігієзнавець і людина, яка дуже багато зробила для створення ПЦУ Андрій Юраш. Як ви оцінюєте це призначення? Зараз заговорили про те, що має приїхати папа Римський до України з візитом. Чи пришвидшить таке призначення цей візит?
– Я переконаний, що Андрій Васильович буде достойним представником України у Ватикані і зробить багато, щоб відбувся візит папи до України, візит, про який зараз дуже багато говорять, але ще такої конкретики немає. Бо до нас, як до ПЦУ, поки що не надходило певних сигналів. А ми знаємо, що є така традиція, якщо папа відвідує православну країну, то неодмінно він це узгоджує з тією церквою, яка є панівною в цій державі.
– Предстоятель УГКЦ Святослав Шевчук говорив в розмові з папою, що серед багатьох людей і церков, релігій є спільне відчуття таке, що, мовляв, коли папа приїде до України, війна закінчиться.
– Дай Боже, щоб це відбулося. Але це залежить від багатьох факторів, а не від одного візиту чи приїзду певної, навіть відомої, постаті. Ми знаємо, де ключ до вирішення цього питання лежить. У Москві, в Путіна. Папа заявив про те, що він готовий бути посередником. Можливо, у цьому ключі мається на увазі.
Але зараз ми бачимо, що ситуація є досить складною з боку Російською Федерації. Йде там і шантаж, залякування, приведення військ до українського кордону. Але з Божою допомогою, я думаю, що продовження цієї ескалації, війни, яка є на Донбасі, не повинно відбутися.
– Папа висловив готовність їхати до Москви. Один зі священників ПЦУ Яків Кротов каже, що без бажання Путіна таке неможливо. І в принципі навряд чи все-таки папа поїде до Москви. Швидше за все ця зустріч відбудеться десь на нейтральній території, можливо, це буде Фінляндія. Але папа сказав, що він може говорити з патріархом Кирилом про такі речі, як говорять лише брати між собою.
– Звісно, що на території Російської Федерації ніхто інший не ухвалює рішення, крім Путіна.
І це не прерогатива патріарха Кирила – визначати, чи приїде папа, чи не приїде. Якщо не буде бажання з боку Путіна, то цей візит, звичайно, не відбудеться.
Але ми вже бачили попередню зустріч на Кубі між папою і патріархом Кирилом і чим це завершилося загалом. Зустріч відбулася. Але наслідків як таких до цього часу…
– Швидше, вони навіть були…
– Негативними для України. Вони були в той час навіть негативними. Бо були певні пункти, всі про це добре знають, вже минуло кілька років, це стосувалося і УГКЦ. Тобто очікувати чогось від зустрічі і папи, і Кирила – я не був би оптимістично налаштованим, що це принесе якусь велику користь.
– Зовсім нещодавно патріарх Кирило з нагоди свого 75-ліття давав інтерв’ю. В цьому інтерв’ю він звинувачував і українську церкву, і українську владу у «розбраті».
Але разом з тим патріарх Варфоломій висловився, що «мрія наших російських братів – керувати світовим православ’ям». Це пов’язані, мабуть, речі…
– Неодмінно, це пов’язані речі між собою.
Москва прагнула і прагне бути першою у світовому православ’ї.
Але історично, як неодноразово заявляв Вселенський патріарх, це право належить Константинополю. Це було визначено ще на Вселенських соборах. І марними є намагання РПЦ змінити те, що формувалося впродовж 1500-1000 років.
Зараз намагаються вони змінити тим, що вони – найбільша церква. Але не рахується сила кількістю. Ми бачимо, що зараз робить патріарх Кирило – множить єпископат. Але це не означає, що ця церква є найбільшою. За кількістю – так, але духовно – навряд чи.
І тому є намагання зберегти Україну, бо без України вони не зможуть претендувати на цю першість, оскільки зараз є незалежна автокефальна Православна церква України. І це дало привід РПЦ розірвати євхаристійне єднання з Вселенським патріархом Варфоломієм, тиснути на ті церкви, які визнали вже нашу автокефалію, також лякати інші церкви, які поки що визначаються. Вони все роблять задля того, щоб сіяти розбрат, ворожнечу, посісти місце Вселенського патріарха. Але цього ніколи не відбудеться.
– Але разом з тим ви ж поминаєте і Вселенський патріарх поминає патріарха Кирила…
– Є визначені диптихи у православному світі. Обов’язок кожного предстоятеля визнаної церкви поминати всіх інших предстоятелів церков. І тільки Кирил зараз виключив тих, які визнали автокефалію ПЦУ, і зі спілкування, і з диптихів. А всі інші, я як предстоятель ПЦУ, також дотримуюся визначених правил – ми молимося за єдність, прагнемо, щоб православна церква загалом була єдиною. Ми працюємо на єдність, а не на розбрат. На відміну від наших співбратів-росіян, які роблять все задля того, щоб зруйнувати цю всеправославну єдність.
– Світлана у мережі «Твітер» питає: «Чому Грузинська церква поки що не визнала автокефалію ПЦУ? Адже наші народи і церкви відповідно мають дружні стосунки і спільно потерпають від Росії».
– Ми очікуємо. У нас йде прогрес. У нас немає регресу. Але є багато церков, які очікують. Справді з грузинами українці мають дружні, хороші стосунки. І я дуже багато чую від грузин, які кажуть: чому наша церква до цього часу ще не визнала автокефалії ПЦУ?
Але там є вплив, як ми розуміємо і знаємо, Російської Федерації.
Є шантаж Грузинської церкви – якщо вони визнають українську автокефалію, то остаточно заберуть від них Абхазію, тобто частину окупованої території зараз. І тому йде таке вагання.
Але неодмінно прийде той час. Минуло тільки 3 роки. Це дуже короткі строки, як ми знаємо з історії церкви. Ми говоримо про тисячолітню історію, про древнє коріння. Впродовж цих трьох років зроблено і так дуже багато. І неодмінно в майбутньому до цього процесу доєднаються інші церкви, тому що правда завжди перемагає.
– У соцмережах дуже багато запитують, наприклад, Олександр Сайко: «Коли ми вже звільнимо Україну від московської церкви?».
– Ми живемо в стані війни. І тому ми не маємо права відкривати ще один внутрішній релігійний фронт. Ми бачимо намагання з боку російської церкви це робити. Бо коли громада визначається з переходом, то ми бачимо штучно створюється картинка. Привозяться люди, які влаштовують бійки, різні провокації. Це робиться, щоб показати зовнішньому світу, що ось, бачите, в Україні немає свободи віросповідання. Але це насправді не так.
Зараз ми не маємо права відкривати ще один внутрішній фронт. Ми маємо зовнішній фронт боротьби з агресором – з Росією, ми маємо внутрішній фронт боротьби з цією небезпечною хворобою.
І ми як церква не маємо права відкривати ще один релігійний фронт.
Ми терпимо до пори, до часу. Але прийде той час, коли ті, які зараз перебувають в омані, а це ж православні українці, але через ЗМІ, через священнослужителів вони поки що перебувають в такій духовній омані. Але прийде час, коли ця пелена спаде, і всі об’єднаються навколо Києва, і ми будемо всі разом православні українці в єдиній помісній православній церкві служити Богові і служити інтересам виключно українського народу.
– Не менше запитань стосуються лавр.
– Це постійні питання. Не було жодного інтерв’ю, де не запитували би про це.
– Так. І все одно запитують. Наприклад, Антон: «Коли порушиться питання про передачу Києво-Печерської лаври до ПЦУ? Чи проводиться якась робота над цим? ».
– Це друге питання витікає з першого.
Я вже неодноразово говорив: лаври є надбанням українського народу. Історичним надбанням.
Вони знаходяться у віданні держави. І тому держава в будь-який сприятливий час, щоб не було війни, щоб не було протистояння, а такий час буде, ухвалить відповідне рішення. І це буде належати українській церкві. Все, що є в Україні, буде належати українській церкві.
– Ще одне питання, яке так само трохи пов’язане і з політичним питанням, але і з традиціями. І про це так само люди щоразу запитують. Стосовно святкування Різдва за григоріанським календарем. Держава зробила вже перший крок, зробивши цей день святковим, вихідним. Але ви говорили, по-перше, що ситуація на кордонах небезпечна і без того, а це призведе, очевидно, до ще більшого розколу. І все-таки це більше пов’язано з зовнішньополітичною ситуацією чи з традиціями всередині?
– Це найбільше пов’язано з традиціями всередині. Ми вже говорили і аналізували. Хоча в цьому році я спостерігаю, що немає такої активної хвилі обговорення святкування Різдва Христового. В минулі два роки, чи це було штучно створено, я пригадую, що в позаминулому році запустили мої цитати про те, що я не проти. Я насправді не проти переходу, але щоб це відбулося правильно. Треба мудро діяти.
В нас і так розділень є достатньо. Нас намагаються ділити і за мовою, і за релігією, за іншими якимись чинниками. Але ми покликані проводити, найперше, просвітницьку роботу.
Хоча ми святкуємо 25-го, просто за різними календарями. Так, цю помилку треба буде виправити.
Але традиція є традицією – укорінилася настільки, що якщо ми перейдемо, то в більшості випадків, я переконаний, храми 25-го будуть порожніми, а 7-го повними.
І тому треба, щоб народ все ж таки дозрів до цього, прийшов свідомо, і коли ми всі разом. Але цей процес поступово, як ми бачимо продовжується, збільшується кількість прихильних до зміни. Я думаю, що впродовж наступних 10 років ми побачимо, що ці цифри зміняться.
– Тобто років за 10 це зміниться, так?
– Будемо прогнозувати, що впродовж 10 років. А далі будемо бачити. Це важко так передбачити.
– Але ж традиції традиціями. Я згадую святкування Нового року. Це піст, але олів’є, шуби, холодці… Без цього не обходиться, очевидно, в більшості родин.
– Ну, так. До певної міри є порушення посту. І ми навіть обговорювали, в деяких помісних православних церквах є традиція, що на ці два дні,
на 31 грудня і на 1 січня, церква може послабити піст або взагалі скасувати на два дні.
Церква, як любляча мати, вона може діяти поблажливо. Як кожна мати, своїй дитині або дозволяє щось, навіть порушує певні правила, або, навпаки, діє інколи жорстко, згідно акривії, тобто точно згідно з правилами.
І тому церква в майбутньому може розглянути, якщо це буде соборне загальне рішення, щоб на ці дні, поки ми не перейдемо до новоюліанського календаря, послабити піст, щоб не було порушення. Бо, є зустріч Нового року, хоча це й не головне, багато хто не святкує цей день, але це є справді проблемою.
– Наприкінці листопада Верховна Рада ухвалила закон, який стосується військового капеланства. Це дуже важливий закон. Але вже архімандрит Лука заявив, що Московському патріархату потрібно буде поборотися, щоб зайти в українську армію. Чи не викличе це протистояння?
– Це не викличе протистояння. Ми йшли вже довгих більше 5 років до ухвалення цього закону. Було понад 10 законопроєктів. Але вони не задовольняли церкви, релігійні організації в Україні, які мають своїх капеланів. Але в українській армії близько 80% капеланів – це капелани ПЦУ. Тому ми вдячні Верховній Раді, що нарешті все ж таки зуміли ухвалити відповідний законопроєкт.
Хоча було чітко прописано в законопроєкті, що священники церкви, центр якої знаходиться в країні-агресорі, не мають права духовно опікуватися військовослужбовцями. Це було викреслено. Але там йде посилання на основний закон, в якому це чітко прописано. І є закон щодо перейменування так званої «Української православної церкви» на Російську православну церкву в Україні. Він зараз не виконується. Але прийде час, коли він буде виконуватися. Частково призупинено наказ Мінкульту про перейменування. І зараз, наскільки відомо, розглядається в КСУ питання, чи він відповідає, чи не відповідає. Хоча, я думаю, він відповідає, і все ж таки суд ухвалить конституційне рішення в майбутньому.
З другого боку, наші військовослужбовці не приймуть зараз російського священника у свої лави. Є маса прикладів. Можна знайти це у відкритому доступі, в інтернеті, як вони, починаючи з 2014 року, благословляли ватажків, благословляли тих, хто нищив наших військових.
– Один з останніх прикладів. В окупованому Севастополі священнослужитель Севастопольського благочиння Кримської єпархії УПЦ МП, протоієрей Сергій Халюта разом з групою священників освячував бойові знамена для Чорноморського флоту Російської Федерації…
– Це непоодинокі випадки. Таких випадків є дуже й дуже багато.
І тому не місце російським священникам в українській армії під час війни, реальної війни, яка відбувається.
Є дуже багато прикладів того, як ці священники свого часу працювали на агресора, на окупанта.
– До речі, голова відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ, митрополит Волоколамський Іларіон говорить, що особливе занепокоєння РПЦ викликає «ситуація, в якій зараз опинилися мільйони українських православних віруючих внаслідок пропагандистської війни проти Росії і дій США».
– Це намагання перекласти відповідальність на іншого. Українці борються за свою самоідентичність, борються за те, щоб зберегти великий дар свободи і незалежності.
Ми святкували 30 років відновлення (я завжди підкреслюю, що відновлення) нашої державної незалежності. І ми відновимо повністю нашу територіальну цілісність, не дивлячись на погрози, на брязкання зброї на кордонах.
Ми є сильними, маємо підтримку з боку європейських країн, з боку США. І це дратує нашого сусіда. Бо якщо ми з усім цивілізованим світом разом боремося, нас підтримують, то ми отримаємо перемогу. Це їх дратує.
Бо без України вони не бачать свого майбутнього. Вони не бачать відновленої так званої «російської імперії зла».
– До речі, ви згадали про брязкання на кордоні. Багато хто стурбований ситуацією і можливим широкомасштабним наступом. Як ПЦУ готується до можливих таких подій?
– Ми переконані, що цього не відбудеться. Це є тільки намагання залякати. Зараз що ми бачимо загалом у світі? Росія створила практично енергетичну кризу і в Європі, це стосується і безпосередньо України. Вони не можуть зараз піти повномасштабно. Тому що це буде означати початок практично третьої світової війни.
Тобто, коли це тільки було в межах Донбасу, то всі говорили про те, що «ви повинні там розібратися між собою, примиритися, знайти вирішення цього складного питання». Але зараз ми бачимо, що Путін почав діяти вже і на кордонах НАТО, на кордонах Європи. І європейці повинні побачити і зрозуміти, що це досить небезпечно для Європи.
– Ми зараз з вами послухаємо фрагмент однієї пісні. Кажуть, вона стала такою собі можливістю для українізації тік-току. Вона стала відомою завдяки івано-франківському гурту священників ПЦУ. Мільйон переглядів і флешмоб.
– Це про Бандеру?
– Так.
– Наскільки мені відомо, студенти Чернівецького національного університету, з богословського факультету, і заспівали це вперше. І воно, як ми бачимо, передалося досить успішно.
– Земляки ваші.
– Так. І військо підхопило, це стало дуже популярним, таким певним гімном для українців, що ми будемо до кінця відстоювати свою Богом дану українську землю. І це не нав’язано кимось. Це є внутрішній поклик кожного українця – боротися, відстоювати свою незалежність. Бо це справді великий дар.
Ми зараз можемо це зрозуміти, проаналізувавши , що відбувається в Криму, на окупованих територіях Донбасу. Там є свобода, незалежність? Там є права? Там немає цього. Невже ж ми хочемо, щоб це відбулося у всій Україні? Ми цього не прагнемо.
І навіть якщо би Путін ухвалив рішення, він зазнає поразки в даному випадку. Тому що українці – сильна нація, яка буде до кінця боротися за свою незалежність.
Це Путін і прорахував у 2014 році, коли він йшов, він думав, що його тут будуть зустрічати з квітами. Але цього не відбулося. Більшість прагне мати єдину українську демократичну європейську державу.
– «Донецький парніша» запитує: «Як церква пов’язана з політикою? Чи допомагає церква у становленні української нації?»
– Однозначно, що у становленні української нації церква робить все, від неї залежне. Як я вже говорив, без єдиної помісної сильної Української православної церкви ніколи не відбудеться українська держава повноцінно, не буде сильної єдиної української держави. Тому церква одна зі складових майбутнього буття української держави. Без церкви українська держава не встоїть. Тому що духовна основа є також дуже і дуже важливою.
– У твітері користувач під ніком «Людина» пише: «Як бути з великою кількістю дрібних церков РПЦ в регіонах, які використовуються для «антиваксівської» пропаганди?».
– Не потрібно слухати, не потрібно вірити, не потрібно піддаватися на ці маніпуляції. Бо українська церква чітко заявила про те, що ми не проти. Вакцинація завжди відбувалася. Хвороби існували і до початку цієї пандемії. Тому ми висловили чітку позицію про те, що якщо це ліки, які покликані зберегти людське здоров’я, то чому їх не приймати, чому вірити певним міфам.
Ми заявляємо, що тут немає ніякого релігійного підтексту, але кожна людина має право вибору, кожен повинен усвідомити, що в цей непростий час випробувань цією хворобою єдиним захистом є вакцинація.
– ПЦУ так само, як і УГКЦ, намагається бути в тренді. Я буквально кілька днів тому прочитала на фейсбук-сторінці ПЦУ про розвінчання міфів. Один з них стосується критичних днів у жінок, коли, мовляв, не можна було заходити до церкви. Але ж при цьому у багатьох церквах священники кажуть: не йди!
– Насправді ми намагаємося розвінчувати міфи. Дехто не бажає про це говорити, декому соромно. Але ми говоримо ті речі, які турбують свідомість українців. Вони інколи соромляться запитати, не знаючи відповіді, не відвідують храм. І ми даємо чіткі відповіді. І це постійно йде розвіювання тих міфів, особливо тих, які стосуються російської традиції дуже часто.
Жінка має право відвідувати храм. Господь створив всіх добрими. Якщо ці процеси є фізіологічними, природніми, то чому вони можуть ставати на заваді у спілкуванні з Богом? Це несправедливо. Ми говоримо правду. Декому, можливо, це не подобається. Особливо старшому поколінню, які звикли до цих міфів. Вони це сприймають трохи насторожено.
Це стосувалося і хустки, як ви пригадуєте, і спідниці, і так далі, коли я робив заяви, що ми не повинні так жорстко ставитися. Людина повинна прийти, відчути і зрозуміти. А потім вона зміниться. Але дати їй можливість. Якщо ми закриємо двері і скажемо: ні, не заходь, ти не такий, ти неправильний, ти неправильно одягнений… Людина повинна прийти, зайти, покаятися, зрозуміти, відчути і тоді змінитися. А якщо ми не даємо можливості до зміни, то тоді це не церква.
Коли ми ухвалювали рішення щодо певних обмежень під час пандемії, то були випадки священників старшого покоління, які противилися цьому. Говорили: навіщо от ви такі молоді ухвалюєте такі рішення? А коли побачили наслідки, то потім прийшли і сказали: ви дуже правильно все зробили. Тобто потрібен час, щоб прийти до усвідомлення. Вони звикли все життя бути в такому стані. А тут говорити треба: це неправильно. Значить, треба визнати, переосмислити, зрозуміти.
– Важко?
– Важко.
– Захар Дучак пише (він з міста Берислава): «До якої церкви ходити, коли в нас дві УПЦ РП і одна греко-католицька?».
– Це є проблемою загалом східної України, є багато тих, які хочуть відвідувати храм ПЦУ, але, на жаль, їх немає в тій місцевості. І вони змушені відвідувати храми РПЦ. Це з часом буде змінено. Бо громада змінює. Потрібно гуртуватися. Потрібно робити все залежне від громади для того, щоб рухатися в напрямку переходу.
– До речі, запитують про переходи церков з УПЦ (МП) до ПЦУ. Який механізм? І чи правда, що раніше були випадки примусу священників переходити до ПЦУ?
– Такого примусу не було. Кожна громада визначається самостійно, ухвалює рішення, збирається на загальні збори. І якщо є дві третини голосів за, то рішення вважається чинним. Тоді готуються відповідні документи до обласної адміністрації, в якій відбувається перереєстрація. Є відповідні брошури, є відповідні рекомендації в інтернеті, яким чином це юридично правильно можна втілити в життя.
– Впродовж останнього часу загострення ситуації на кордонах поліпшило переходи чи погіршило?
– Це погіршило в останній час переходи. Бо відбувається певний тиск, юридична зараз боротьба в судах.
Хоча ми практично на 100% виграємо всі судові позови з боку Московського патріархату.
Вони намагаються оскаржити. Але якщо громада вирішила, то будь-який суд ніколи не зможе заборонити чи скасувати рішення цієї громади. Якщо вона хоче бути в українській церкві, вона має це право, згідно з Конституцією, українськими законами.
– Запитують у вас: «Що ви думаєте про молитву папи Римського за Україну? І що думаєте про Святий Престол за те, що вони приймають ЛГБТ-людей? Коли православна церква піде тим же шляхом?».
– Ми вдячні папі за те, що він молиться за Україну, підтримує Україну! Ми вдячні всім, хто підтримує зараз Україну в складних умовах війни, боротьби, протистояння. І тому, якщо лине молитва, то це завжди добре.
– А стосовно ЛГБТ?
– Це справа кожної церкви. Це справа папи.
Ми не відкидаємо нікого. Ми вже говорили про це неодноразово. Якщо людина прагне покаятися, змінитися, виправитися, то ми приймаємо всіх. І молимося за всіх людей, за всіх українців.
– Ялинку коло Софійського собору прикрашає Віфлеємська зірка. А свято називатиметься «Дивоніч, коли народився Ісус Христос». Чи радилося з вами місто стосовно того, як прикрашати цього року ялинку? Бо минулого року було непорозуміння через капелюха.
– Так. Минулого року ми пройшли певні випробування щодо новорічної ялинки на Софійській площі перед історичним кафедральним Софійським собором. І в цьому році я бачу, що київська влада проаналізувала, зробила висновки з попереднього року, і в цьому році ми бачимо вже традиційну ялинку з Віфлеємською зіркою. Навіть, наскільки мені відомо, буде і вертеп.
І це добре. Чому? Тому що у нас є свої традиції. Ми бачимо, деякі негативні тенденції в Європі, де забороняється навіть вживати слово «Різдво», вітатися по-різдвяному. Тобто це трошки насторожує. Але ми, українці, маємо свої добрі традиції. Ми повинні їх утверджувати, зміцнювати.
Бо за цією красивою обгорткою, красивими вивісками, вогниками ми забуваємо про сутність святкування. Що ми святкуємо? Ми святкуємо подію приходу у світ Христа Спасителя, який звершив справу нашого спасіння. Він дав кожному з нас можливість для наслідування царства небесного. І тут, на землі, ми обираємо, чи ми будемо блаженствувати з Богом, чи, навпаки, отримаємо вічні муки. Тут дається час, як іспит, для кожного з нас. І ми вибираємо.
Ми наділені Богом свободою – вибирати добро чи зло. Це залежить особисто від нас. За природою ми створені добрими. І тому покликані робити добро, творити справи милосердя, проявляти любов до ближніх, а через любов до ближніх ми проявляємо любов до самого Бога. І це актуально особливо в ці різдвяні дні.
– Дуже складне запитання від «МС Перекись»: «Чому Бог не захищає Україну?».
– Бог захищає Україну. Але, можливо, і попускає випробування для того, щоб ми змінилися. Зараз видно, що ми не бажаємо змінюватися. Ми прагнемо те, чого по-людськи бажаємо. А Бог прагне спасіння кожної людини і інколи попускає певні випробування для того, щоб людина змінилася, стала кращою, йшла шляхом, який приведе її до спасіння. А Господь завжди піклується, підтримує і охороняє.
– Останнє запитання так само з соцмереж: «Якою ви бачите Україну через 5 років?».
– Успішною, розвиненою, європейською, демократичною, сильною, в якій буде і далі розвиватися та утверджуватися єдина помісна українська православна церква.
Інна Кузнецова, Керівник Київського бюро Радіо Свобода
Фото на заставці © Андрій Дубчак / Радіо Свобода
«Copyright © 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»
