Змови і юзери

Іван Хомяк

Коли відбуваються якісь події, то їхніх учасників можна розділити на дві групи: ті, хто намагатимуться отримати від них користь, і ті, хто від них постраждає. При цьому грубою логічною помилкою є твердження, що той, хто отримав користь, готував цю подію, а той, хто постраждав, є жертвою змовників. Тут, насправді, є купа варіантів – від подій, які розвиваються незалежно від задумів і бажань учасників, до випадків, коли організатор замість користі отримує збитки. Таке життя в нашому умовно стохастичному світі.

Більше шансів “піти в плюс” має той, хто завжди готовий скористатися нагодою, і той, хто готовий міняти свої дії відповідно до зміни обставин. У політиці частіше саме так і відбувається, незважаючи на переконання електорату про “розумний задум” подій.

Візьмемо для прикладу розмови, щодо накопичення військових сил Московії біля наших кордонів. Фактом є те, що ми не знаємо, чи це дійсно серйозніше накопичення, ніж було раніше (у березні та у вересні, наприклад). Так, є “авторитетні” заяви наших західних партнерів. А вам нагадати історію з їхніми “авторитетними” заявами про хімічну зброю в Іраку перед вторгненням? Британці й американці переслідують свої власні інтереси, а не захищають наші. Буде в їхніх інтересах зупинити Путіна, так як вони працювали в Афганістані чи Сирії, – зупинятимуть, буде вигідно віддати нас – і оком не змигнуть. Зараз у їхніх інтересах не втратити контактів із соціал-демократичною Німеччиною, яка марить злиттям із московським бізнесом, і при цьому не дозволити Путіну ввести танки у східний Берлін. Тому було б дивно, якби такої заяви не було. Це щоб Європа не залазила Путіну так глибоко туди, куди Лещенко залазить Зеленському. Однак, не так грубо, як робив Трамп – більш професійно і дипломатично.

Який інтерес у Путіна? Стара гебістська школа – багатоходовий план. Стягує війська. Якщо у нас буде повний капець в системі управління та забезпечення військами – буде вторгнення. Якщо і далі буде главком Зеленський – буде примушення його до капітуляції політико-економічними важелями та загрозою масштабного вторгнення. Якщо ми утримуватимемо свою оборонну спроможність, хоч на рівні 2019, просто полякає ЄС та інший цивілізований світ. Було б дивно, якби він в цій ситуації не включив “гопника-безпредєльніка”. Тому я певен, що у нього немає однозначного конкретного плану, як це стверджують наші, прости Господи, експерти-політологи.

Який інтерес у нашої влади? Вони діють за принципом: кради усе, до чого дотягнешся, і утримуй на плаву рейтинги шоу. Спочатку вони вперто відкидали загрозу з боку Москви (ще півтора тижні тому). Після нового циклу вагнергейту зрозуміли, що можна підняти свій рейтинг “войовничим націоналізмом”, а з другого боку, прикритися від протестів, пік яких буде на річницю розстрілу Небесної сотні. Ось тому і посипалися заяви з усіх сторін про небезпеку і готовність до нападу. Те, що Нацгвардія проводить маневри біля кордону із Білоруссю, – добре. Правда, працюючи вздовж цього кордону ще з 2006 року, просто не уявляю, як азійські мігранти кудись добираються, рухаючись десятки кілометрів до цивілізації нашими осінніми лісами. Тому маневри – добре, хоч вони й лише на показ – заради відосиків. Але ви прочитайте стенограми виступів. В кожному з них “ніяких протестів, бо Путін нападе”. А я ось не знаю, що небезпечніше у випадку агресії: тимчасовий параліч командних ланцюгів під час від’їзду Зеленського в Ростов чи Зеленський як Верховний головнокомандувач?

Головний висновок, який ми маємо зробити – тут немає заготовлених змов. Є дії гравців, які створюють певну ситуацію і реагують на її зміни. Перемогу можна знайти, але не можна утримати – писав Сунь Дзи. Перемагає не той, хто склав добрий план, а той хто готовий адекватно реагувати, коли усе пішло не за планом. Чого і нам усім бажаю.