Мета гібридної війни

Тамара Горіха Зерня

Ми вже натрудили язики, повторюючи, що в Україні «гібридна війна». Аж до того, що це словосполучення, здається, замилилося за змістом. Гібридна війна – це як такий собі «геноцид-лайт». Ну війна, так. Але гібридна, м’якенька, не зовсім повноцінна.

Якось забуваємо, що «гібрид-» – це додаток до основної війни, доважок, а не від’ємник. Що гібридність – це те, що погіршує ситуацію для українців на додаток до традиційних воєнних дій, це додаткова зброя.

І мета гібридної війни – зовсім не перемогти у головах, не переконати когось у чомусь, не забезпечити правильне голосування чи результати «референдуму». Мета гібридної війни точно така сама, як і у основного її підрозділу, там де воюють кулями, бомбами та танками. Мета – завоювання території.

Росії просто потрібна ваша земля, от і все. У буквальному, фізичному значенні. Щоб ви з’їхали зі своїх викоханих шести соток, а на ваше місце заїхали росіяни.

І коли, наприклад, топ-блогерка із тисячами підписників раптом заявляє «так давайте ім адесу аддадім, єслі там па русскі гаварят!», то це зовсім не жарт. Це не смішно, бо саме цього і домагаються росіяни. Щоб українці віддали їм Одесу, Бессарабію, Слобожанщину, Сіверщину…

Вони просто хочуть нашу землю. І не треба дивуватися – що, у них своєї мало? Мало. Їхня земля загиджена і отруєна, не родюча, у поганій кліматичній зоні, угроблена їхнім керівництвом, вихолощена, не має інфраструктури. Іншими словами, там значно гірше, ніж тут. Саме тому орда штурмує Крим, готова купатися і варити їсти на морській воді.

Саме тому рекордними темпами заселяється окупований Донбас. Найгірше, найбільш депресивне українське селище все одно краще за діру, з якої вони повзуть.

Звичайно, вони під цим соусом скажуть і напишуть що завгодно, тільки щоб підкріпити свої претензії. Тим більше, чисто збройний варіант загальмував і більше не спрацьовує. Саме тому розігрується мовна карта. Саме тому їхній фюрер пише маразматичні з точки зору притомної людини статті, навіть перекладаючи їх на українську. Буде треба – він і на суахілі перекладе, не сумнівайтеся.

Бо під шумок гібридної піни кримська татарка Феруза відкриває кафе «Мій Крим» у Миколаєві, тому що з її Криму їх вигнали у п’ятнадцятому. Бо під цю музику дівчинка Таня вже сім років не може повернутися у власний дім у Донецьку, а жіночка Іра стільки ж часу спостерігає за своїм будинком у Ясинуватій через пости у вконтактє, який пише і викладає російський офіцер, який заселився туди разом зі своїм приплодом.

Вся гібридна надбудова працює на одне – це димова завіса, яка прикриває фізичне заселення росіян у квартири і будинки українців. А чинна українська влада перетворилася на генератор недолугих інформаційних приводів для загущення і посилення цієї завіси.

І їм це вдається. Тому що нація, яка мала б солідарно підтримувати свою армію і невтомно працювати над звільненням окупованих територій, погрузла у срачах. Чи схожий півник біля ОП на качура Примаченко? От дійсно, проблема номер 1 у воюючій країні.


Кирилл Данильченко

С вот этими объятиями (закутавшись во флаги и строго вне политики) надо понимать тонкий момент. Это как раз государственная политика РФ. У меня были товарищи – куча фото детей в вышиванках, родом из села, где хрущи над вишнями и фамилия соответствующая. Уже три года как в Сургуте. В этом году гражданство получила жена, а муж вид на жительство. Есть фото ребенка старшего в форме Юнармии РФ. Если бы совпал возраст, могли бы еще и встретиться на короткий миг где-то на Донбассе. У нас сосед общий без глаза остался под Редкодубом, а чувак гайки крутит на СТО на российском севере. За польскую зарплату.

Но зато ипотеки льготные, ковидные выплаты, программы подъемные переезжающим. Все хреновое как на постсовке, но оно есть. Борьба за людей, за кадры, за рынок газа, за то, куда бригада плиточников поедет – в Вену или в Москву. Потому что люди, а не станки или территории в 21 веке приносят добавленную стоимость. Поверьте, если бы мы закупили “Спутник” в РФ – они бы усрались, но поставили. Сколько там бы в сутки россиян 700 или 800 умерло, в Кремле было бы монопенисуально. Еще родятся россияне в Дагестане и Татарстане. Но нам поставили бы. Ибо от “одного народа” и “поссорили американцы” до паспорта РФ полшага.

Поэтому негодованием в ФБ тут не обойтись – тут нужна государственная политика и идеология. Ибо уже понятно, что можно ловить в Мариуполе “Смерчи”, а потом рвать глотку на концерте российского артиста. Или носить погоны и обниматься с капитаном ВС РФ. Трудно провести параллели. Между Яндекс такси, концертами, “вне политики”, паспортизацией ОРДЛО и приходами “Смерчей”. А они есть. Несколько лет уже идет со стороны РФ процесс высасывания рук и мозгов из Украины. Мы же продолжаем отвечать на него рефлекторно и догонять, сами пытаясь нащупать грань, где заканчивается политика. А как в любом тоталитарном государстве она за поребриком везде. Штрафы за оскорбление хлеба, сроки за посты в социалке и дела против блогеров гарантируют это.

 

Карикатура  Олексій Кустовський / Радіо Свобода

«Copyright © 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»