Ломка

Дмитро Вовнянко

Що відбувається нині з нашим суспільством?

Весною 2019 року я написав, що наше суспільство мені нагадує алкоголіка або наркомана, який зав’язав, але зірвався. Буває так. Людина, яка пила або торчала, раптом усвідомила, що її поточне життя – це шлях у нікуди, взяла ноги в руки і вживати перестала. Почала намагатися жити простим життям простої пересічної людини. А що в тому житті? А там нудьга і безпросвітність. Там треба вкалувати і битися за місце під сонцем. Зав’язаний алкоголік/наркоман ще й потрапляє між молотом і ковадлом. З одного боку – сусіди і знайомці, для яких вона все ще «алкаш або нарик» (мовляв, докажи всім нам, що ти тепер нормальний), з іншого – ті, хто в попередні роки її забезпечував кайфом (і тепер щоразу доводить, що воно того не варто, скільки там того життя?)

Людина слабка, спершу вона сама собі говорить щось типу «от стільки і не більше», а потім озирнутися не встигає, як вже повна хата таких самих любителів кайфу з їхніми зіллям. І зупинитися вже не можна.

Так було. А що нині? А нині наше суспільство нагадує того самого алкоголіка або наркомана, який відчуває, що щось іде не так, але не може збагнути – що йому робити? Меблі з хати винесені остаточно. Продавати більше нічого. Грошей на кайф – усе менше. Красти або торгувати кафом самому – страшно, посадять. Але й повертатися до сумної буденності, де треба важко працювати та щодня доводити цивілізованим людям, що «я більше не такий» – огидно. І страшно.

Що робить така людина/суспільство? Воно шукає винуватих, крім себе самих – «винуватий цей світ»/«Порошенко винуватий». Воно починає шукати «замінники», наприклад релігію. «Нові обличчя» в нашому варіанті. Така людина шукає виправдання своєму алкоголізмові – і знаходить. Така людина десь розуміє, що повернення до сумної тверезої буденності – єдиний вихід для неї. Але вертатися страшно. Людина тягне час і продовжує себе убивати алкоголем/наркотиками.

Погляньте на наше суспільство. Зеленський і команда наробили уже стільки, що вуха опускаються від одного лише усвідомлення перспектив. У воюючій країні знову зривають оборонне замовлення, гроблять підприємства, здатні випускати якісну військову техніку, та провалюють реформу харчування. З/п військовим не підвищували з часів Порошенка – з авіації уходять бойові пілоти. Уряд віддає країну в кабалу Китаю – на китайські кредити китайські фірми готуються допустити на об’єкти «Великого будівництва», за які потім ми будемо винні китайцям. Костюмами біозахисту та кисневими концентраторами лікарів забезпечував не МОЗ, а Петро Порошенко, вакцинація в Україні була розпочата пізніше, ніж у Зімбабве, але жодного Степанова через те навіть не пожурили. Продовжувати?

Як реагує на все це наше суспільство? Воно обурюється і готується міняти таку владу? Ні, воно шукає цій владі виправдання – «вони ж стараються», «бачте, Медведчука переслідують». Мульку з «санкціями РНБО», «приниженням палацовим арештом Медведчука» та «боротьбою з олігархами, крім Коломойського, Ахметова та Фірташа» суспільство сприймає з радістю. Це те саме просте пояснення його, суспільства, правоті. Суспільство з радістю хаває будь-які, навіть цілком маразматичні звинувачення проти Порошенка – бо це виправдання, чому не треба повертатися в сіру буденність де важка робота на благо майбутнього. Суспільство тримається за можливість жити під дурманом солодких казочок лівоти та популістів, якими його годували років 20 поспіль.

Та тільки реальність безжальна. Коли алкоголік або наркоман втрачають гроші на підтримку кайфу – стається ломка. І ломка тим більш болісна і жахлива, чим довшим був процес життя під дурманом. Ломка призводить до страшних речей. Буває – людина гине. Буває – вона потрапляє в рабство за можливість підтримувати існування під дурманом. Втримати від такого може лише одне – здорова частина свідомості, яка ще здатна сказати: «Стоп, треба так». Аби цього не сталося з Україною – існуємо ми.

Усі відео