Академік Сергій Комісаренко: «Нашому уряду поради вчених не потрібні»

Інтерв’ю з керівником Комісії з біобезпеки при РНБО

Науковці прогнозують пік пандемії коронавірусної хвороби в Україні припаде на першу половину квітня. Кількість нових випадків на добу може сягати 40 тисяч, кількість смертей – понад 500. Стрімке зростання числа інфікованих пов’язане із появою в Україні «британського» штаму SARS-CoV-2 і його подальшими мутаціями. Про це зокрема повідомив Інститут молекулярної біології та генетики НАН України на прикладі досліджень аналізів пацієнтів з Івано-Франківщини та Києва. Цей різновид небезпечного вірусу характеризується властивостями більш швидкого розповсюдження за так званий «вуханський» варіант коронавірусу, який у світі циркулював минулого року.

Попри те, що Україна вже рік бореться з небезпечною хворобою, нову хвилю медична система зустрічає знову «на межі»: брак кисню у лікарнях, відсутність вільних ліжко-місць, затримки виплат так званих «ковідних» надбавок медикам. При цьому галузь відчуває ще гостріший дефіцит персоналу. Днями міський голова Львова Андрій Садовий звернувся до всіх медиків, аби ті допомогли місту в скрутний час.

Зважаючи на складну ситуацію з пандемією, 18 березня в Апараті Ради національної безпеки і оборони України відбулася нарада за участю учених. Чи достатньо нинішніх карантинних заходів, у чому особливість «британського» варіанту коронавірусу і коли в Україні буде своя вакцина проти Covid-19? Про це «Главкому» розповів голова комісії з біобезпеки і біозахисту при РНБО, директор Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України Сергій Комісаренко. Академік нарікає, що за своєю посадою мав би бути радником президента Володимира Зеленського, але глава держави не дослухається до його порад. Науковець порівнює себе з директором Інституту алергії та інфекційних захворювань Ентоні Фаучі, який був радником президента Дональда Трампа, а тепер працює з президентом Джо Байденом. «Трампу не подобалися його поради – вони розходилися з його позицією, адже від самого початку він сказав, що взагалі це несерйозне захворювання, демонстративно не носив маску, що було звичайно великою помилкою», – згадав Комісаренко.

* * *

Все більше регіонів переходять до червоної карантинної зони, запроваджують локдаун. Наскільки вчасні і ефективні ці заходи?

Всі протиепідемічні заходи допомагають. Але, звичайно, люди не люблять локдауну, громадська думка негативна. Адже це не допомагає малому і середньому бізнесу. Локдаун треба вводити не тоді, коли вже пік захворюваності, а тоді, коли проблема розвивається.

То чи не запізно локдаун?

Ні, піку ще немає, його могли б очікувати значно пізніше. Введення карантину вчасне.

Існують три підходи до того, як зупинити розповсюдження особливо небезпечної інфекції. Це, звичайно, ліки проти цього патогену, якщо такі є. Далі – вакцинація і третє — карантинні, тобто протиепідемічні заходи. Ліків, на жаль, специфічних проти коронавірусного захворювання немає, хоча ми дуже сподівалися, що за понад рік, який минув з початку пандемії, вчені їх знайдуть. Але попри це є величезний успіх досягнень медико-біологічних наук у світі. Він полягає у тому, що дуже швидко вдалося зробити дуже ефективні вакцини на різних платформах, до того ж використовуючи різні методи. Вакцини є і будуть єдиним ефективним засобом боротьби з поширенням цієї коронавірусної інфекції. Звичайно, протиепідемічні заходи також залишаються потрібними і їх треба використовувати. Насамперед мова про найпростіше: використання масок, дотримання фізичної дистанції, дезінфекція рук.

Чи проводили українські науковці дослідження того, які засоби захисту виявилися найбільш ефективними?

В Україні такі дослідження не проводилися, але ми користуємося світовими даними і вони абсолютно об’єктивні. Нещодавно популярний науковий журнал Scientific American опублікував статтю про недоліки та успіхи в боротьбі з коронавірусною інфекцією. До недоліків було віднесено те, що Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) спочатку недооцінила можливі масштаби пандемії, недооцінила значення масок. На початку пандемії вони навіть не рекомендували їх носити. Потім виявилося, що маски є вкрай надійним засобом в боротьбі з поширенням вірусу. Так, за своєю структурою вони не можуть завадити вірусу проникнути через маску. Розмір вірусних часток – 120 нанометрів, які можуть «пролазити» через пори тканини маски. Але головне те, що вірус знаходиться у вигляді мікрокрапельок. І от саме ці мікрокрапельки маски допомагають стримувати, відповідно, стримувати розповсюдження вірусу. Все-таки вважається, що маски, можливо, й не варто носити на відкритому повітрі, але обов’язково на відкритому повітрі, якщо ви спілкуєтеся з людьми, особливо якщо є скупчення.

Застосування яких карантинних заходів виявилося невиправданим?

Вважається, що не дуже виправданою була від самого початку обов’язковість дезінфекції поверхонь. Виявилося, що інфіковані поверхні все таки не є головним джерелом інфікування і особливо тоді, коли люди ретельно миють руки.

Ви є головою комісії з біобезпеки і біозахисту при РНБО. Чим саме займається комісія, які рішення ухвалюєте, які рекомендації надаєте?

Це вона звучить так грізно… Насправді функції комісії досить обмежені. Вони є консультативно-дорадчими. Ми не координуємо роботу в галузі біобезпеки в нашій країні, ми не можемо нікому надавати накази, але ми можемо радити. Фактично формально я є головним радником президента з питань біобезпеки. Але він ще ніколи мене не запрошував для того, щоб я йому давав поради.

Зрештою, комісія ухвалює певні рішення і якщо вони є важливими для країни, вони розглядаються вже на РНБО… Але єдине засідання РНБО, яке було присвячене насправді проблемам біобезпеки, відбулося у лютому 2009 року.

Уявімо, що президент нарешті поцікавився вашою думкою, які п’ять порад ви би йому дали?

Інколи його публічні виступи стосовно коронавірусної інфекції, на мій погляд, не зовсім є точними, але, напевно, у нього є інші радники. Можливо, цю функцію виконує міністр охорони здоров’я, я не знаю.

Щодо порад. Ми з вами уже більше року живемо за умов розвитку пандемії. І протягом року цих порад могло бути багатоі були б вони різними. Зараз я б дав би йому пораду, яка, можливо, вже трошки запізніла, але це все одно актуально. Україні обов’язково і терміново треба проводити масову імунізацію. Вакцинація завжди була ефективним і фактично єдиним заходом профілактичної боротьби з інфекційними захворюваннями, а зараз вона тим більше важлива, коли ця інфекція поширюється.

Гарвардський університет разом з одним із науково-дослідних інститутів Ізраїлю провели дослідження, результати яких показали ефективність вакцинації особливо після другого щеплення… Летальність падає на 95% і тяжкість захворювання знижується. Але якщо мова тільки після першу імунізацію, то ефективність менша – 60%. У деяких випадках в залежності від терміну після першої імунізації – до 80%.

«Британський варіант відрізняється від вуханського у восьми місцях»

Вакцини мають неоднакову ефективність до різних штамів коронавірусу. Учені кажуть про низьку ефективність AstraZeneca до південноафриканського штаму коронавірусу. Наскільки допомагає імунізація полегшити перебіг захворювання для пацієнтів, інфікованих різновидами SARS-CoV-2?

Всі вакцинації поки що є ефективними. Ви знаєте, що у нас йде дискусія стосовно китайської вакцини Coronavac, яка створена китайською компанією Sinovac. Ця вакцина створюється на основі не частини, а суцільного вірусу. В чому є його небезпека? Якщо вона вводиться людині, у якої імунодефіцит, то вірус все ж таки може розвиватися і навіть розмножуватися.

Мутації у SARS-CoV-2 відбуваються досить рідко. Значно рідше, ніж, наприклад, у вірусі грипу. Але все одно коли коронавірус потрапляє до організму людини, то мутації відбуваються приблизно один раз на 10-12 днів.

Всі вакцини створювалися на основі опублікованої раніше структури. А для створення тестів проти вірусу, чи вакцин не потрібно працювати з самим вірусом, достатньо знати його структуру, тобто достатньо мати алфавіт, речення, з чого складається вірус, якщо простіше сказати. Всі розробки стосувалися проти первинного вуханського типу вірусу. До речі, ми їх називаємо варіантами вірусу, а не штамами, яких мільйони.

Досить довго хворіють люди, у яких є імунодефіцит, ослаблена імунна система. А якщо імунна система не може побороти цього вірусу швидко, тоді відбуваються мутації, які набувають можливостей передавати мутований вірус іншим людям. Тобто він стає дуже ефективним в інфікуванні інших людей, це приклад так званого британського варіанту коронавірусу. Учені поки не можуть знайти нульового пацієнта, який став джерелом цього мутанта і потім передав вірус іншим. Наприклад, британський варіант відрізняється від вуханського у восьми місцях, де відбулися мутації.

Один з найбільш небезпечних варіантів – це бразильський. Це тому, що у місті Манаус фактично не боролися з вірусом. Там вирішили, що нехай люди перехворіють і виробиться колективний імунітет, що допоможе зупинити розповсюдження вірусу. Так воно і сталося. Але при цьому у них величезна кількість людей померли, перехворіли майже 80% людей. Дійсно, виробився колективний імунітет: люди припинили заражатися, вірус нібито зник. Але насправді це спричинило дуже небезпечну мутацію, змінилася структура цього вірусу, він став більш агресивним, у ньому відбулася мутація амінокислоти, яка виявилася вкрай небезпечною… Можна знайти, чи є цей мутант тут в Україні, чи розповсюджується у нас, чи у США.

Вакцинуватися важливо тому, щоби не захворіти вуханським варіантом коронавірусу. Але якомога щвидше потрібно вакцинуватися тому, щоби у нас зупинити розповсюдження інших варіантів цього вірусу. Бо якщо в них будуть продовжуватимуться відбуватися певні зміни, то вакцини, які існують сьогодні, можуть припинити свою противірусну дію. Сьогодні і Moderna і Pfizer вже намагаються зробити варіанти вакцини, які будуть розпізнавати варіанти мутованих вірусів і продовжують розробки, щоби зробити вакцини ефективними.

Інституту молекулярної біології та генетики повідомляє про те, що в Україні уже виявлений модифікований «британський» варіант коронавірусу, який вирізняється критичними змінами у ділянках, що відповідають за швидкість розмноження вірусу у клітині та реактивність імунної системи людини. Що це означає для науковців і лікарів?

Для лікарів нічого, окрім того, що їм потрібно ретельно боротися з ускладненнями цього захворювання. На жаль, не існує ліків, які дозволяють боротися з коронавірусом, зокрема з британським штамом В117.

Думаю, Інститут молекулярної біології побачив британського мутанта. Але через те, що вони його виділяли у різних людей, вони побачили, що ці віруси трішки відрізняються. Я поки що не бачу причин вважати, що це різні варіанти цього «британського» коронавірусу, якими стали свого часу також бразильський та інші.

«Розробка нашої вакцини майже завершена»

В Україні ще на початку пандемії лунали заяви, що наша держава також здатна розробити і виготовляти вакцину проти коронавірусу. Інститут, який ви очолюєте, а також Інститут біології клітини у Львові отримали гранти на розробку вакцин. Але результатів досі немає. Яка доля грантів, коли чекати на українську вакцину?

Якщо говорити про гранти, то вони трошки смішні тому, що суми коштів, які були виділені є мізерними, якщо порівнювати з тими сумами, які насправді потрібні. Це по-перше. По-друге, навіть ці кошти, які передбачені на цей рік, майже не надходять. Так, нашому інституту було виділено 2 млн грн. Для порівняння, президент США Дональд Трамп виділив AstraZeneca $1,2 млрд. Ви також повинні врахувати, що AstraZeneca — це фірма, яка сама по собі дуже багата. Вона має устаткування, відпрацьовані технології. Вакцина була створена не в AstraZeneca, а в інституті імені Дженнера, той Дженнер, який вів вакцинацію проти віспи.

Я сказав би так, що ми створимо прототипи вакцини. Це просто продемонструє, що наш уряд, керівництво нашої країни, повинні відновити виробництво імунобіологічних препаратів, тобто вакцин, імунних сироваток для пасивної імунізації. Одним, а можливо, єдиними зараз специфічними ліками зараз є антитіла проти вірусу, проти його протеїну, які можуть запобігати розповсюдженню вірусу. Тобто ми продемонструємо, що можемо це зробити, але ми не будемо випускати вакцину, ми повинні зробити прототип. Можна до прикладу взяти прототип автомобіля, який виставляється на виставці. А випускатимуть машини у промисловому масштабі великі заводи. Так і тут.

Щодо розробок нашої вакцини, то вони майже вже завершені. Далі мають відбутися клінічні випробування на тваринах. Потім маємо зрозуміти, чи знайдеться фінансування для створення десятків тисяч вакцин з тим, щоб провести клінічні випробування на людях. Має бути для цього задіяне якесь підприємство фармацевтичне, де є відповідне устаткування і фахівці. Чи будуть далі матеріальні ресурси для створення цієї вакцини, чи буде у нас можливість для проведення клінічних випробувань. Для того, щоб проводити клінічні випробування, третю фазу, потрібно багато інфікованих людей. На щастя чи на жаль, у нас багато таких людей зараз. А от, наприклад, Китай, де практично немає зараз хворих на коронавірус, не зміг проводити випробування своїх вакцин, зокрема тієї ж Coronavac. Вони її досліджували в інших країнах, зокрема у Бразилії, Індонезії, в арабських країнах і в Туреччині. Між іншим вакцина проти SARS 2002-2004 років не була зроблена саме тому, що інфекція тоді призупинила розповсюдження, а потім і зникла. Тобто не було можливості проводити клінічні випробування на патогені, який фактично зник.

Треба зробити досить велику кількість вакцини з тим щоб проводити клінічні випробування, подвійні сліпі (дослідження, при яких ані лікар, ані пацієнт не знають, що приймає пацієнт) так, як це робиться у всьому світі. А не так як росіяни почали пропагувати свою вакцину, навіть не завершивши другу фазу клінічних випробувань. Це було їхньою стратегічною помилкою, бо вони самі зіпсували імідж своєї власної вакцини, і ми досі не знаємо її ефективності. А потім ми повинні готуватися до нових інфекцій. Це не потрібно приховувати, ми весь час зустрічатимемо з новими патогенами, і повинні демонструвати, що ми вміємо робити вакцини, і що в нас буде відповідна промисловість, яка зможе їх випускати.

То чи є в Україні такі потужності, які дозволяють промислове виробництво вакцин після завершення дослідження? Чи веде Україна веде перемовини із закордонними компаніями про можливе виробництво саме нашої вакцини?

Наша комісія (при РНБО) проводила аналіз підприємств, які можуть випускати вакцини. Зараз у нас немає підприємств, які адаптовані саме до випуску вакцин. Але ті, що є, можуть перебудуватися. Перепрофілювання – це досить дороге і досить специфічне устаткування, це люди, які вміють це робити.

В Україні можна побудувати таке підприємство. Ми ведемо перемовини про можливість випуску української вакцини на вітчизняних підприємствах, але я не хочу називати зараз компанію. Думаю, ми таки зробимо прототипи, а потім, можливо, перейдемо до клінічних випробувань.

Скільки коштуватиме українська вакцина, наскільки її вартість відрізнятиметься від аналогів, які уже є?

Технологія, яка обрана, – одна з найдешевших. Наприклад, собівартість однієї дози вакцини від AstraZeneca трошки нижча за $3.

В Україні над створенням вакцини працюють фахівці приватної науково-виробничої компанії «Діапроф-Мед», які співпрацюють з американцями. Яка доля їх розробок?

Це робиться фактично за приватні кошти спільно з американською компанією. Вони зробили консорціум, яким керує, чи є одним із лідерів професор Михайло Фаворов (президент компанії DiaPrep System Inc.), який вже 30 років мешкає в США. Сам він з Москви, з відомої родини учених. Фаворов разом з «Діапроф-Медом» створили прототип вакцини. Певною мірою вона є унікальною в тому сенсі, що якщо всі вакцини у світі робилися для того, щоб у вакцину входив протеїн S шипоподібний, то ця вакцина зроблена для того, щоб імунна система розпізнавала протеїн N, тобто протеїн нуклеокапсиду. Іншими словами той протеїн, який прикриває нуклеїнову кислоту, геном цього вірусу. Вона унікальна, але чи вона буде ефективною можна буде дізнатися тільки під час клінічних випробувань. Наскільки я знаю, клінічні випробування поки що не проводилися.

«Вакцинація тварин у нас значно краще організована, ніж дітей…»

В Україні триває другий етап медичної реформи. Наскільки реформа виявилася ефективною в аспекті боротьби з пандемією коронавірусу?

Все, що реформовано у сфері боротьби з інфекційними захворюваннями, – величезний мінус. На щастя ми не довели реформу до кінця, бо планувалося закрити всі інфекційні лікарні. Ви уявляєте що було б з нами тоді під час нинішньої пандемії? Тобто колишнє керівництво МОЗ, зокрема пані Уляна Супрун, взагалі вважали, що боротися з інфекційними захворюваннями зараз вже недоцільно. Наприклад, я чув як вона сказала, що дифтерія не є небезпекою для України. На мою думку, це велика помилка.

За радянських часів і в перші роки незалежності України всі діти мали картки вакцинування, де були відмічені всі вакцини, які вводилися дитині, був і паспорт вакцинації, в якому значилося, якою вакциною якої серії і коли була зроблена ін’єкція. Потім в результаті реформ, можливо ще й до приходу на посаду в МОЗ пані Супрун усе було знищено, і навіть уся ця документація про вакцинації була знищена. Ви знаєте у ветеринарному паспорті для тварин у нас обов’язково позначення, чим вакцинували, паспорт тварини приклеюється до ветеринарного паспорта. Тобто у нас обслуговування тварин значно краще організовано, ніж документація вакцинації наших дітей, а потім і дорослих. У цьому аспекті реформи завдали величезної шкоди – ми фактично були не готові до боротьби з інфекційними захворюваннями. У нас були зруйновані обласні санепідемстанції, санепідемслужба, яка існувала в радянські часи.

Багато інфекціоністів в розмові з «Главкомом» нарікають на те, що ставлення держави до інфекційних відділень ніколи за часів незалежності України не було належним і система почала руйнуватися не сьогодні і навіть не вчора…

І так, і ні. Тут різні ділянки, різні аспекти реформування. У нас була зруйнована сама система виробництва вакцин, це було до пані Уляни. Але те, що стосується інфекційних клінік і можливості відновлення створення вакцин і діагностичних препаратів – це було саме за її діяльності.

«Чого приховувати, в Україні медицина є дуже відсталою»

Національна академія наук України, провідна установа однієї з найпотужніших країн світу, тепер скоріше схожа на пам’ятник радянській епосі. Середній вік наукових співробітників НАНУ 54 роки, але і ця цифра може когось ввести в оману. Бо насправді одна частина колективу – дуже молоді люди, які лише прийшли в науку і надовго тут рідно залишаються, а інша – літні академіки.

Аби зрозуміти реальний стан справ, варто згадати один промовистий факт. Попередній президент НАН Бориса Патон перебував на посаді до самої смерті, а пішов з життя він у 102 роки. На зміну прийшов Анатолій Загородній. Новому президенту – 70, і він був наймолодший з претендентів на виборах нового керівника.

Рік тому життя поставило перед нашими науковцями дуже нагальне завдання. Країна і світ гостро потребували вакцини проти коронавірусу. І наші вчені взялись за цю справу, проте українського препарату досі нема. Чому так сталось, у першій частині інтерв’ю «Главкому» розповів директор Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України Сергій Комісаренко. Відомий вчений закидає владі байдужість до вітчизняної науки і вперте небажання помічати розробки, які уже є. «Серед нинішніх народних депутатів немає жодного справжнього науковця!» – обурюється Комісаренко. Він пригадує парламент перших скликань, в яких були представлені знані вчені.

У другій частині інтерв’ю авторитетний академік ділиться міркуваннями про причини занепаду вітчизняної науки, називає провідних науковців, які вже виїхали закордон, і перераховує ключові досягнення, які є, але якими не цікавиться влада.

* * *

Пів року тому відбулися вибори президента Національної академії наук. Ви подавали свою кандидатуру, але програли. Як поясните програш?

Я сказав би, що я не програв, а не виграв. Не програв у тому сенсі, що я залишився поки що на всіх своїх посадах, які я обіймав. Це по-перше. А по-друге, вважаю, що не програв тому, що ми обрали на посаду президента дуже достойну кандидатуру. Я високо ціную академіка Анатолія Загороднього, який став нашим президентом. НАН зробила правильний вибір.

Він – фізик, належав до першої секції (є три секції: математико-природничо-медична, історико-філософська і філологічна). У першій секції більшість членів НАН, можливо, його краще знали, він був декілька років головним вченим секретарем і віце-президентом НАН, тобто взаймав вищу посаду в НАН, ніж я. До того ж досить велику роль відіграло те, що в декількох публікаціях було написано, що Борис Євгенович Патон, коли вирішив минулого року не обиратися на новий термін, рекомендував обрати саме Анатолія Загороднього. Думаю, це певною мірою відіграло також велику роль з огляду на той авторитет, який мав Патон в нашій академії.

Нещодавно також відбулися вибори президента Національної академії медичних наук (НАМН), відбулися зміни у президії. Яких змін чекати?

Дійсно, вибори відбулися і був обраний той самий президент, який і раніше керував, – академік Віталій Цимбалюк, відомий український нейрохірург, вчений, організатор науки. Наскільки я знаю, зміни у президії відбулися мінімальні. Віце-президентом було обрано Василя Лазоришиниця, академіка НАМН, який є директором Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. Амосова.

Завдання перед НАМН стоять ті ж самі, які були до того, — максимально розвивати медичну науку, створювати основу для використання досягнень медичних наук на благо нашої медицини. А ми з вами є свідками безпрецендентного бурхливого розвитку біологічних наук, зокрема медикобіологічних. Тобто наук про життя, які закладають основи для сучасної медицини — персоналізованої, цифрової, яка буде працювати вже не просто за якимись ознаками захворювання, а за точним розумінням, яке захворювання має людина. Можна зараз визначити геном людини. Інформація, яка закладена в кожній клітині людини говорить про те, як буде розвиватися організм, яка чутливість в нього до ліків, яка схильність до різних захворювань. Це що стосується медицини. Досягнення біологічних наук закладають зараз основу для сучасної медицини. В усьому світі це зараз бачать. Думаю, що побачать і в Україні. Бо чого приховувати, в Україні медицина є дуже відсталою.

Якими дослідженнями займається Інститут біохімії, який ви очолюєте, зараз?

Дослідженнями біохімії взагалі і потім біохімії, адаптованої до різних тканин чи до різних органів. Наприклад, у нас є відділ біохімії м’язів. Він найбільше займається біохімічними процесами, які відбуваються в гладеньких м’язах і не тільки. У нас є відділ біохімії нервової системи, тобто нейрохімії. Засновник нашого інституту, академік Палладін, вважався одним із засновників науки нейрохімії. У нас є відділ біохімії ліпідів. Називаючи відділи я одразу бачу дослідження, які вони проводять і які мене дуже цікавлять. Наприклад, при створенні вакцини вона має бути у щось упакована. От фірми Moderna i Pfizer, одні з найбільш відомих розробників вакцин, які використовують матричну РНК упаковують її в капсулу з ліпідів. Молекули ліпідів є вкрай цікавими і важливими, вони біологічно активні. Самі ліпіди можуть бути імуногенними, можуть викликати імуновідповідь, вони можуть мати різний біологічний ефект, вони можуть підсилювати імуновідповідь, можуть її послаблювати…

Ваш інститут розробляє подібні оболонки?

Я попросив зараз цей відділ дуже ретельно подумати про те, які ліпіди ми могли би використовувати. Наприклад, ми чуємо про побічні ефекти при введенні вакцини. А вони можуть бути через ліпідну оболонку вакцини.

У нас також є відділ, який займається системою зсідання (згортання) крові, відділ структури і функції протеїнів. Цей відділ колись був лідером в Радянському Союзі. СРСР уже нема, а цей відділ напевно є лідером не тільки в Україні. Публікації учених друкуються у багатьох провідних журналах за кордоном. Цей відділ займається зокрема, вивченням механізму тромбоутворень. Тромби є причиною інсультів і інфарктів, вони можуть бути причиною тромбозів наприклад, легень, тромбозів кінцівок.

У нас є відділ, який займається антитромбоутворенням, фібринолізом — це відділ хімії і біохімії ферментів. Відділ, який я очолюю, називається відділом молекулярної імунології. Ми займаємося різними аспектами фундаментальної імунології, але й прикладними. У цьому відділі був створений, наприклад, діагностикум проти дифтерії, проти туберкульозу, проти загрози тромбоутворення в співдружності з відділом Структури і функції протеїнів (білків).

Лабораторію імунології клітинних рецепторів відділу молекулярної імунології очолює Марина Скок, одна з небагатьох жінок-академіків НАН, а їх всього шість у нас. Так от, в цій лабораторії були зроблені фактично два відкриття. Вони відкрили певний тип рецепторів на лімфоцитах, на B-лімфоцитах, а потім ввідкрили і цей тип рецепторів на субклітинних частинках, такі мітохондрії і вкрай важливих для функціонування клітини, пов’язаної і з смертю клітини, і з її життям, і з її енергозабезпеченням. А зараз вони знайшли певну кореляцію між певними нейродегенеративними захворюваннями, наприклад, захворюваннями Альцгеймера.

Тобто роботи проводяться, попри те, що наші інститути практично не отримують сучасного устаткування. А як можна проводити сучасні дослідження без сучасного устаткування.

«Наші винаходи не затребувані ані МОЗ, ані фармкомпаніями»

Які ключові досягнення Інституту за 20 років вашого керівництва?

Вищенаведені приклади – топові. У нашому відділі молекулярної імунології були відкриті два явища, які були невідомі, а тепер описані в дуже відомих журналах, визнані в усьому світі. Є ще в нас сучасні цікаві дані, які поки не опубліковані, про які я поки не хочу казати. Думаю, що вони стануть якщо не повною сенсацією, то точно новиною в науковому світі.

Ми досліджуємо етапи формування тромбу, як відбувається полімеризація, наприклад, фібрину. Фібриноген – це протеїн, який є протеїновою основою тромбу. І вивчаючи молекулярні механізми в полімеризації фібрину ми вивчаємо молекулярні механізми тромбоутворення. Створений метод, який говорить про загрозу тромбоутворення.

Та є більш важливий аспект, можливо, для вас цікавіший, — ці фундаментальні досягнення, винаходи, які є вкрай важливим для нашої медицини, залишаються не затребуваними. Адже немає зацікавленості ані від МОЗ, ані від фармацевтичних компаній для випуску ліків, діагностикумів.

Чому Міністерство не зацікавлене? Як змінити ситуацію?

Тому, що в нас в країні відсутня інноваційна політика. Ми не підтримуємо власну науку, вона фактично не фінансується. Наші фармацевтичні компанії всі приватизовані. Вони хочуть отримувати прибуток якомога більший і швидше. Відповідно, шукають шляхи для цього. У 90-ті, у 2000-ні роки купували за кордоном, в тій же Індії чи Китаї, субстрати. Розфасовували ці ліки, продавали і отримували прибуток. Вони не орієнтувалися на створення власних ліків. Головну роль повинне грати Міністерство, воно повинно виступати соціальним замовником.

Особисто я є автором діагностикуму, який був створений 1991 році проти D-димеру (D-димер – це білковий фрагмент, продукт розпаду фібрину, який присутній при згортанні крові). Ми пропонували його МОЗ, після перевірки в інституті імені Амосова, інституті імені Шалімова, Інституті ім. Стражеска, Інституті ендокринології і обміну речовин, який носить ім’я мого батька. Результати були дуже обнадійливі, дуже добрі, є рецензії, що вони є вкрай важливими. Але МОЗ це виявилося нецікавим тоді.

Натомість зараз, коли маємо епідемію коронавірусного захворювання, виявляється, що ми (Україна) купуємо діагностикум проти D-димеру за кордоном. Третина від ускладнень, які виникають під час коронавірусного захворювання стаються через активацію системи зсідання крові. А тромбоутворення може призводити до летальних випадків. Виходить так, що наша діагностика була створена 30 років тому, але нашій країні не потрібна.

Чи інформуєте про це керівництво держави зараз? Хто і що вам на це відповідає?

Мені дуже шкода, але я не маю доступу до керівництва нашої країни. Я це роблю на рівні своєму як академік, секретар відділення біохімії, фізіології, молекулярної біології академії. Ми пропагуємо через Міністерство діагностикум (препарати, які використовуються у діагностичних цілях) проти загрози тромбоутворення. Також є технологія, яка була створена в нас у 90-ті для боротьби з гемофілією…

Якщо до вас керівництво держави не дослухається, розробки учених не цікаві, для чого тоді НАН сьогодні? Яка роль Академії?

Роль НАН прописана в законі про наукову і науково-технічну діяльність. НАН є головною науковою установою нашої країни. Вона, між іншим, реалізується не тільки у створенні нових знань, а і в тому, що НАН є головним експертним органом нашої країни. Але нашому уряду, і цьому, і минулому, і позаминулому, наші стратегічні дослідження, наші поради як головного експертного органу нікому не потрібні, їх ніхто не слухає. Це відбувається тому, що розвиток нашої інноваційної політики йде зовсім іншими шляхами, пов’язаними з приватизацією державної власності чи з фінансовими потоками, які ніяким чином не стосуються НАН. Фінансування НАН абсолютно мізерне, але навіть те, що ми робимо, виявляється не потрібним. Якби всі розробки інституту, де я працюю 55 років, були впроваджені, то ми б, напевне, забезпечили нашу діяльність власним бюджетом майже повністю.

От у мене на полиці в моєму кабінеті директора інституту, де ми проводимо наради, стоять ліки, більшість з них не випускаються. Між іншим, вітамін D, який зараз є майже панацеєю при розвитку коронавірусної інфекції, був зроблений в Інституті біохімії. За нашою технологією у Київському вітамінному заводі відбувалося виробництво.

Яким є бюджетне фінансування вашого інституту і на що вистачає цих коштів?

Коштів вистачає на зарплату, яка для вчених зараз мізерною. Зарплата наукового співробітника повинна бути вдвічі більша, ніж середня по промисловості у відповідному регіоні. А вона у нас менша, ніж середня. Плюс фінансування науки і НАН взагалі має бути на рівні 1,7% ВВП, це дуже мало як і у відсотках, так і в абсолютних цифрах.

Кошти нам потрібні на зарплату, на реагенти, на устаткування, на експериментальних тварин, тобто на нашу експериментальну роботу. Наші інститути, відділення зокрема, якими я керую, вони всі експериментальні, вони не теоретичні, їм потрібні кошти на проведення роботи. І звичайно, на підтримання інфраструктури: світло, тепло, інші витрати. Бюджет нашого інституту — приблизно 35 млн грн. Якщо підрахувати, як вони використовуються, то зрештою нам ледь-ледь вистачає для зарплати і на інфраструктуру, навіть частину комунальних витрат ми платимо за рахунок додаткових коштів. Що таке додаткові кошти — це кошти, які заробляє сам інститут, як правило, за рахунок своєї інноваційної діяльності. Зрештою, нам все-таки вдається трошки пробивати собі додаткові кошти. Наприклад, у нас є препарат «Медихронал», який ми випускаємо у фармоб’єднанні «Дарниця» вже багато років, він був зроблений колективом під керівництвом академіка Максима Гулого, дуже відомого вченого, який, на жаль, пішов з життя. І ми кожен рік отримуємо за рахунок роялті з цього винаходу майже 2 млн грн. Зараз у нас ще один препарат «Метовітан» є, вкрай важливий, він фактично є препаратом, що ремонтує нашу печінку, та й не тільки печінку, а і інші органи. Ми багато років займалися його впровадженням, зараз він випускається в Умані на одному з підприємств. Ми вже отримали перше роялті за цей препарат, але поки що це незначна сума для Інституту, біля 150 тис. грн.

Ще один винахід, яким я дуже гордий тому, що є його головним автором. У 2014 році, коли почалися військові дії на Сході України і багато людей гинули від кровотеч, ми зробили кровоспинні пов’язки, які дуже швидко, практично миттєво припиняють кровотечу. Це специфічна пов’язка, яка припиняє кровотечу. Ми порівнювали дію цього засобу з дією подібних засобів, які зроблені в США, у Британії. Наша пов’язка працює значно ефективніше.

Тоді (у 2014 році) українських розробок ще не було. Був кровоспинний препарат Celox. А ми через півтора року зробили значно кращий. І далі продовжуємо його клінічні випробування.

Військові і лікарі на ура сприйняли цю розробку і попросили більше. Але його ж масового виробництва немає, наша пов’язка існує тільки в лабораторних зразках. Дайте нам підприємство, яке випускатиме. Чи державне, чи приватне, але нікого це не цікавить. Навіть Міноборони, яке повинне було б бути зацікавленим, нам не дало жодної копійки. Тільки НАН відразу після цих подій 2014 року заснувала спеціальну програму: умовно, українська наука на благо обороноздатності нашої країни. Там були різні проєкти. Наприклад, створення нових засобів доставки зброї, снарядів, покращення якості броні, серед цих проєктів був і наш цей засіб, але потім медичну частину викинули з цієї програми, зрештою, припинилося фінансування… Якщо це не цікавитиме Україну, продамо закордон.

Є вже конкретні пропозиції з-за кордону про купівлю ваших розробок?

Грошей нам не пропонували, тому що вона (кровоспинна пов’язка) ще остаточно не перевірена, але величезний інтерес висловила КНР. Ми проводимо дослідження з Китаєм, нині з ними укладаємо договір про використання антитромботичних препаратів.

«Вперше у бюджеті НАН з’явилася сума на житло для молодих вчених»

Поясніть, чому молодь не іде в науку? Де молоді вчені?

Ви абсолютно помиляєтеся. Можливо, молодь зараз переорієнтується на різні інші напрями розвитку науки, ніж вони були раніше. Раніше молодь цікавилася більше технікою, але науки про життя і досі викликають великий інтерес у молоді. У нас є інститути, в яких майже половина співробітників – молоді люди. Є такий вислів, що генії народжуються на периферії, а помирають в столицях, тобто у нас багато талановитої молоді не стільки з Києва, скільки з інших областей, з периферії. Вони приїжджають, вступають в аспірантуру, вчаться, захищають дисертації. Але що потім трапляється з цією людиною? На зарплату, яку ці дівчина чи хлопець отримують, прожити практично неможливо. А якщо ця людина ще й одружиться чи вийде заміж, скажімо, народиться дитина, хіба вона може забезпечити своє життя? І все одно у нас є молодь. Вперше у бюджеті НАН з’явилася сума 50-60 млн грн на житло для молодих вчених, це дуже великий позитив, але цього недостатньо.

Талановиті люди шукають місце, де вони можуть отримати достойну зарплату: фармацевтичні компанії, діагностичні лабораторії, різні міжнародні компанії, які працюють в Києві. Ідуть туди, де зарплати у 7-10 разів вищі, ніж в установах НАН. А ще талановитіші змагаються за гранти на продовження кар’єри за кордоном. Туди виїжджає велика кількість найталановитіших, якщо вони виграють конкурси. А вони, як правило, виграють.

У мене є приклад. Не буду називати імені дівчини, але я б дуже хотів, щоби вона залишилася і очолювала наукову групу у нашому інституті. Але вона відповіла, що хоче спробувати потрапити до аспірантури у Німеччині. Там було, здається, одне місце на 26 осіб. І вона виграла конкурс, залишилася в Німеччині, думаю, назавжди. І таких людей у нас багато. Багато моїх учнів працюють за кордоном і є дуже успішними, мають публікації в найкращих наукових журналах.

Із мого відділу приблизно десять молодих осіб за останні десь 5-6 років виїхали. Це люди, які найбільш ефективно працювали над створенням і вакцини, і тестів, і ліків…

Одним з показників рівня науки є публікації в журналах Lancet чи Nature. Скільки робіт наших вчених надрукували ці визнані у світі видання?

Один з цих співробітників, які поїхали з України, вже має дві публікації в Nature, тільки в різних: одна в Nature Methods, а інша, здається, в Nature Biotechnology. На жаль, у нас багато людей, які відриваються і потім не пам’ятають про свою альма-матер, деякі дуже добре пам’ятають. У США є Національний інститут алергії та інфекційних захворювань. Вони зробили вакцину Moderna. Директором цього інституту є Ентоні Фаучі, який був головним радником Дональда Трампа, а зараз Джо Байдена з питань коронавірусу. Раніше у він був головним фахівцем з координації по боротьбі зі СНІД. Так от в цьому інституті працюють двоє моїх учнів.

Назвіть ваших учнів, які отримали визнання у світі?

В Інституті алергії та інфекційних захворювань в США працює мій аспірант, учень Дмитро Лукінов. Андрій Кабернюк одружився, живе і працює у США. Олена Олійник, яка займалася одноланцюговими антитілами, рекомбінантами, тобто генно-інженерно створеними антитілами, зараз працює у Фінляндії.

«У семи інститутах невдовзі вибори. Претендентів на посаду директора знайти складно»

Які зараз зарплати у наших науковців, зокрема у вашому інституті?

Нині зарплата молодшого наукового співробітника на рівні 8 тис. грн на місяць. Правда, після написання дисертації йде збільшення. Я взагалі не отримую зарплату як директор інституту, тому що в нас не можна отримувати дві зарплати. Я отримую зарплату як член президії НАН. Зарплата директора інституту в НАН нещодавно ще становила приблизно 12 тис. грн, тобто вона суттєво не відрізняється від зарплати наукових співробітників… Якщо ти маєш певні досягнення, то твоя зарплата може збільшитися. Наприклад, якщо ти заслужений діяч науки України, додається певна надбавка, надаються надбавки за знання мови, за високі досягнення. Я завжди порівнюю із зарплатами, наприклад, водіїв таксі. Із водіями таксі нам складно змагатися, бо вони отримують, наскільки я знаю, 20-30 тис. грн в середньому за місяць. Борис Євгенович Патон завжди проводив в радянські часи порівняння з водіями тролейбуса. Водій тролейбуса отримував більшу зарплату, ніж старший науковий співробітник, кандидат наук в той час.

Якщо ви дозволите, то я б порівняв із зарплатою академіка Російської академії наук (РАН). У мене багато колег, друзів є академіками РАН, ми разом вчилися в аспірантурі. Між іншим, вони багато в чому допомагають нам, не звертаючи увагу на відносини між Україною і Росією. Як правило, ставлення до України, до українських вчених залишається дуже позитивним. Тим не менше, у них зарплата академіка 100 тис. рублів, зовсім нещодавно це було $1500 – $1600.

А якщо говорити про вашу зарплату?

Я отримую зарплату як член президії НАН, ще отримую половину зарплати як головний науковий співробітник, тому що я інтенсивно займаюсь науковою діяльністю. Я насправді інтенсивно працюю. Кожен день працюю на роботі з 9:30, з 10 години ранку до другої, до третьої години ночі (згідно із декларацією, поданою у 2020 році, річний дохід за основним місцем роботи становив 527 тис. грн, зарплата за сумісництвом становила 513 тис. грн – «Главком»).

Середній вік наукових співробітників НАНУ 54 роки, наймолодшому претенденту на президентство НАНУ перед виборами було 70 років. Чи не здається вам, що система НАНУ неефективна і потрібно створити альтернативу, яка була би привабливішою і для інвесторів, і для молоді?

Ви правильно називаєте хворобу, але ви неправильно називаєте причину хвороби і наслідки. Взагалі це загальна помилка для тих, хто критикує НАНУ. Однією з головних вад НАН, її недоліків, є відсутність ефективного середнього покоління, яке би могло замінити чи мене, чи Анатолія Загороднього і т.д. Вчених, яким зараз 40-50, під 60 років дуже-дуже мало. Більшість з них чи пішли в промисловість, чи пішли взагалі з науки, чи поїхали працювати за кордон. Це наша найбільша біда, це по-перше. По-друге, люди похилого віку у віці 75-80 років мають певні переваги перед людьми більш молодого віку. Не тільки за рахунок досвіду, не тільки за рахунок конкуренції, яку вони витримали у своєму житті, але навіть за особливостями розвитку розумової діяльності.

Чому ми втратили ефективне середнє покоління вчених?

Певною мірою, ситуація в науці є дзеркалом подій, які відбуваються в країні. В СРСР саме Академія наук об’єднувала у собі найкращі установи. Тоді це була фантастично конкурентна система. У науку йшли діти, які в школах вчилися найкраще. У багатьох випадках немає зміни директорів інститутів, завідувачів відділів, лабораторій. От у семи інститутах мають невдовзі обрати керівників. У нас складно знайти претендентів на посаду директора, крім одного інституту. Зокрема, вибори керівника відбуватимуться в Інституті фізіології імені Богомольця, Інституті експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Кавецького і Інституті проблем кріобіології та кріомедицини.

Джерело