Солодкі байки про «центризм»
В Україні якось розвелося до біса «центристів». У нас зараз правляча партія заявляє, що їхня ідеологія – «центризм». Її вона протиставляє нам, порохоботам. А щойно гаспадін Мураєв обдарували нас милістю висловити невдоволення присутністю в ОПЗЖ Віктора Медведчука, через його тісні зв’язки з Путіним, бо це відштовхує виборців. Замість того Мураєв запропонував… правильно, «центризм».
Доречне питання, «центризм» за Зеленським-Подоляком і «центризм» за Мураєвим – то якісь різні «центризми»? Відповідь – один і той самий. Те саме яйце, тільки в профіль.
Почнемо з того, чому слово «центризм» я пишу в лапках. Жоден з сучасних українських «центризмів» не має ніякого стосунку до ідеології центризму в класичному його значенні. У всьому світі центризм – це ідеологія балансування між поняттями суспільної рівності та суспільної ієрархії з метою уникнення хитання суспільства як у бік правого консерватизму, так і до лівого соціалізму. За такою логікою, в Україні центристи – всі політичні сили, незалежно від назви. Впасти в консерватизм штибу «хто на що заробив, те і з’їв» не дасть саме українське суспільство з його незламним патерналізмом. А впасти в щирий соціалізм попри палке бажання більшості суспільства і культурної інтелігенції заважає здоровий глузд, бо не має українська держава тих грошей, аби брати на буксир більшість потреб населення. Доводиться весь час балансувати – і це надовго.
Все це не про «центризм» хоч за Зеленським, хоч за Мураєвим. Бо центризм у них – це таке собі щось середнє між Росією і Заходом. Є, мовляв, ЄвроСолідарність Порошенка, яка проповідує рух до ЄС і НАТО, а це не подобається частині населення, яка досі переглядає совкове кіно і взагалі «європейської мови не знає». Є ОПЗЖ, яка навпаки розповідає про те, яке це благо злитися в неприродному екстазі з країною балалайок, матрьошок та зайвої хромосоми. А є “центристи”, які типу намагаються бути посерединці, аби не рухатися нікуди, а якось намагатися жити за принципом «ласкаве телятко сім мамок смокче». Ідеально цю ідею свого часу втілив президент Кучма з його «багатовекторністю».
Скажемо чесно, до біса наших громадян мріють жити саме так, на раскорячці між Москвою і Заходом. Бажано, аби і Москва, і Захід нас благали йти до них і всіляко улещували. Чи реальна така перспектива?
Для початку пропоную згадати, чим завершилася багатовекторність імені Кучми. Вона завершилася Помаранчевою революцією, що виникла через небажання частини населення бачити президентом Віктора Януковича. А небажання виникло, бо аж надто ударно висловлював Віктор Федорович тези зближення з Росією. Як показали подальші події, про зближення з Москвою він говорив цілком щиро.
«Центризм», що його сповідують Зеленський і Мураєв, так само як і життя утриманки, привабливий лише на перший погляд. Сувора ж реальність така. Захід – не бюро добрих послуг, він не буде давати Україні гроші просто за так. Бо це нам потрібен Захід, а не ми Заходу. Якщо ми хочемо до Заходу, мусимо відповідати стандартам Заходу, в тому числі за цінами на комуналку, за рівнем корупції, а зрештою за світоглядом населення, яке мусить саме на себе працювати і саме собі створювати роботу, а не чекати милості від держави. На Заході – так.
Росія ж навпаки готова давати Україні гроші, але в обмін на відмову від суверенітету. Відтак доля «центриста» в Україні проста. «Центрист» по Зеленському приречений перетворитися в «центриста» по Мураєву. А «центрист» по Мураєву – в вату. Бо в реальності «центризм» в Україні – це перепустка у «Русскій мір».
Саме це зараз відбувається з Україною. Ми вже, перебуваючи в стані війни з Росією, купуємо в неї електрику. МВФ грошей уже не дає. Наступна серія – влада зітхне і піде канючити грошей у Москви. Пам’ятаєте, коли Янукович найгучніше говорив про Євроінтеграцію? Перед тим, як взяв у Москви гроші. А потім був Майдан.
