Таємний план Зе для Донбасу

Михайло Забродський

Протягом останнього тижня все частіше лунає на різних площадках запитання: коли презентують план В для Донбасу? Широко анонсований владою ще торік такий собі альтернативний варіант плану мирного врегулювання на Сході залишається таємницею і надає лише підстави для конспірологічних досліджень і припущень політологів.

Швидкого миру за рецептом одного із видатних артистів легкого жанру, як добре відомо, не наступило. Проста формула “припинити стріляти”, на жаль, не спрацювала адекватно до простоти своєї конструкції. Навіть спроби видати бажане за дійсне у вигляді постійного констатування факту зменшення кількості обстрілів і втрат вже мало кого переконують в тому, що так зване “перемир’я” досягнуте.

В такій складній ситуації, здавалося б, саме час якщо не перейти до, то щонайменше презентувати наступний крок влади у вигляді так званого плану В. Але ж цього не відбувається, і офіційні джерела лише відмовчуються. Широко обговорюється переважно ймовірність введення на Донбас міжнародного миротворчого контингенту. Щоправда, коли обговорення переходить до деталей такого розвитку подій, то кількість питань починає значно перевищувати зрозумілі відповіді на них. Як ініціювати таке рішення Радбезу ООН за умови права вето у країни-агресора? Як застосувати такий механізм через ОБСЄ, коли він ще жодного разу не застосовувався? Як розглядати розміщенн%D� контингенту не ли%8е на лінії зіткнення, а й на Державному кордоні? Питань достатньо. Не говорячи вже про те, що зазначений крок вперше обговорювався ще у 2014-15 роках і аж ніяк не тягне на “принципово новий”.

Здається, що помилка криється в самому розумінні змісту конфлікту. Тим, хто “всебічно підтримує” зовні квазідержавні утворення із трьох літер, не потрібне його припинення. Протистояння на Сході будь-якої інтенсивності розглядається агресором лише як інструмент тиску на зовнішню політику нашої країни та її партнерів! І з таким підходом “мир на Донбасі” ще довго не буде потрібен нікому крім тих, хто безпосередньо страждає від бойових дій – наших цивільних громадян і військовослужбовців. Але зрозуміло це практично для всіх крім популістично налаштованих романтиків, яким з травня 2019 надано право приймати рішення.

Можна скільки завгодно “під камери” і “без висвітлення” відводити війська. Можна забороняти/обмежувати застосування вогневих засобів у відповідь. Можна обмежити/заборонити ведення повітряної розвідки. Можна припинити дії контрснайперських груп. Перелік “кроків до миру” може бути продовжений. Військовий механізм чітко виконає будь-який наказ тому, що суть армії та її основа в покорі і дисципліні.

Питання лише в тому, чи замирить це агресора. І чи саме такий мир нам потрібен? Рекордне за тривалістю від оголошення “перемир’я” активно використовується для інженерного обладнання, ведення розвідки, застосування БПЛА, а з недавнього часу і застосування артилерії поважних калібрів. На жаль, переважно противником, а не Об’єднаними силами.

А що ж стосовно плану В? До тих пір, поки він чітко не анонсований на офіційному рівні, він так і залишається виключно предметом політичних спекуляцій. А наші героїчні Об’єднані сили будуть продовжувати вести сумну статистику вбитих, поранених, “викрадених”…

 

Інформаційно-вказівний знак біля Донецька з боку Авдіївки, 26 вересня 2017 року. До Донецька – лічені кілометри (ілюстраційне фото) © Радіо Свобода
«Copyright © 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»

Усі відео