Вогнехреща на Водохреща – сім років тому (фото, відео)

7 років тому «беркутня» Януковича влаштувала українцям криваву Водохрещу на вулиці Грушевського.

19 січня багатотисячне народне віче, обурене прийняттям «диктаторських законів», рушило з Майдану до урядового кварталу і зіткнулося з кордоном «Беркуту» перед стадіоном «Динамо».

У ході протистоянь силовики використовували світлошумові гранати та сльозогінний газ, а ввечері спецназ пригнав на Грушевського водомети і, брутально порушуючи українські та міжнародні закони, у 10-градусний мороз поливав протестувальників.

Пізніше тодішня міліція виправдовувалася, що водомети використовували, щоб загасити палаючі автомобілі…

Українці з того часу неодноразово довели: вільний дух і жагу справедливості не змити водою і не спалити вогнем.
Давайте сьогодні ще раз згадаємо, як ми боролись за нашу свободу і будемо гідними наших Героїв…

Ополонка

Рівно сім років тому хтось отримав жорстке Водохреща на Майдані. Все по канонах. Бо тоді було модно хрестити все, в тому числі й техніку МВС. І я не виключаю, що ставний батюшка з РПЦ свого часу окропив водомет разом з екіпажем і пішов собі за щедрий стіл разом з начальством у погонах побільше, ніж у водометників.

І поливали водометники людей щедро і старанно. Змивали кіптяву від паралельного хрещення вогнем. І гріхи. Гріхи минулої сліпоти, спокою та байдужості. Рабського терпіння і злагоди зі знахабнілим злом. Будили пам’ять, яка досі спала сном коматозника. Щоб згадати відповіді на питання – хто ми, звідки ми, навіщо ми, де наше коріння? І де наші совість, гордість, Батьківщина і честь?

Крижана вода була просто доповненням до всього. Але дуже допомагала зрозуміти необхідність щось робити та чимось жертвувати, щоб жити не як слухняне стадо. Жити у великому світі, а не в “баранячій загорожі”. І захищати те, у що віриш.

А саме в цей час (як до і після) по всій країні радісні люди пірнали в ополонку, фотографувалися і бігли “зігрітися” святкової дозою спиртного. Їм хтось сказав, що гріхи змиваються крижаною водою. Просто так, без каяття і думок.
Швидке рішення. Як і все, що любить більшість. А ті, хто ще слабше (або ледачіше), набирали воду з-під крану в запас на рік. Тому що вона “в цей день вся свята”. І брали теплу ванну з пінкою і “святою водою”. Як найкомфортнішу “лайт-версію” позбавлення від гріхів. Тому більшість з них після ополонки (або ванн) пірнула в щоденну байдужість. Їм невтямки, навіть якби свята вода текла з крана кожен день – це нічого б не змінило.

Тому що більшість з них піде грішити далі. Брехати, зраджувати, розмивати розмітку на шкалі “добро-зло”, перекладати вину за все на інших, вклонятися сильним і штовхати слабких. Дозволяти собі все, але судити інших навіть в дрібницях. Хотіти всього разом, багато і задарма. І шукати простих рішень, які будуть прийматися за них. А раз на рік весело пірнати в ополонку і отримувати індульгенцію за все, що встиг накоїти.

Ні, дорогі мої. Хрещення – це завжди жертва. І гріхи змиваються з душі, а не з загартованих вадами тіл. Ви погано вивчили історію того, у що “умовно вірите”. Для Ісуса хрещення було початком остаточного шляху на свою власну Голгофу. Де він довго і важко помирав на хресті. За всіх. Включаючи тих, хто грішив, брехав, зраджував і скупився.
За байдужих до всього, крім видовищ. Які дивилися на його смерть, як на шоу.

А це було не шоу. І навіть не кульмінація, необхідна для легенди, що стане вірою. Це був урок. Але ви його не вивчили.

Тому Бог відпускає одним водомети, вогонь, фронт і виснажливу боротьбу зі злом ззовні та всередині себе. З власною сліпотою, слабкістю, боягузтвом і байдужістю. Щоб стати людьми ще тут – в цьому світі.

А інші над цим сміються. Вони думають, що знають секрет. Вони пірнають в ополонку раз на рік і думають, що обдурили всіх (включно з Богом). Хтось із них навіть ходить до церкви і старанно виконує кожне правило як ритуал. А потім робить крок назовні та стає таким же байдужим, фальшивим, всеїдним і добровільно сліпим.
Він думає, що “обдурив систему”. І йому все пробачать.

А десь там, нагорі, мабуть, дивиться на це той, хто краще всіх знає – нічого не дається просто так. Той, хто, можливо, більш привітно дивиться на чесного, доброго і щирого агностика, ніж на “віруючого” негідника. Той, хто виграв війну зі злом і власними спокусами. За всіх. Тільки багато хто цього не оцінив. Байдужа, велика ополонка.
Він дивиться, знизує плечима і каже – “Ну ладно. Я дав вам шанс. А там самі вибирайте…”

І знаєте в чому різниця? В ополонці немає нічого поганого. Ті, хто отримував хрещення водою з водометів, хрещення вогнем на фронті, жертвував чимось (або собою) заради інших і спільного, опирався злу в будь-який спосіб, теж можуть пірнути в ополонку. А потім сфоткатися і хильнути сто грамів.

А ось навпаки – ні. Майже ніколи. Байдужість і слабкість не несуть хрест. І не виходять на барикади. Максимум в ополонку. На мить.

Тому, не плекайте ілюзій. Нам завжди доведеться робити все самим і в меншості. За себе і за них. І вирішувати теж. Навіть коли їм це не буде подобатись. Навіть коли вони будуть тикати в нас пальцями і кричати – “розіпни”.

Так було завжди. Так буде завжди. Принаймні, ще довго. Поки ми не зробимо себе і їх іншими. Десь в районі дорослішання наших онуків. Якщо не втомимося і не кинемо це все.

А решта погодяться і звикнуть. Як завжди. Головне, у них ніхто не відніме ополонку. В якій вони купають свої загартовані гріхи.

Найстрашніше, що я сьогодні раптом усвідомила, це 7…

Сім років тому палав Майдан.
Сім років тому почалася війна.
Сім років вже мільйони людей змушені були тікати з власного дому.
Сім років поспіль чи не щодня вбивають та катують за український прапор, за герб, за мову.
Сім років
Сім!

Діти, народжені того страшного року, вже закінчують перший клас.
Родини, створені того чорного року, вже пережили першу значну кризу.
Людина, яка вперше опанувала того мертвого року якісь навички, вже викладає їх як підтверджений експерт.

І ось сьогодні, коли до США повернувся дорослий керівник, і рашу трясе зсередини, саме сьогодні ми могли б мати справжній політичний криголам на чолі держави, який би точно не боявся робити сильно непопулярні, але вкрай необхідні речи (бо трьох термінів не буває), от саме сьогодні в нас фарбоване говоряче какаду на Банковій, замість Пороха.

Господи, за що ти позбавив розуму аж стільки дієздатних людей одночасно?..