Головний промоутер скандального рішення КСУ

Тарас Чорновіл

Цілковита фальш Зеленського, коли він сьогодні нагнітає істерію навколо КСУ, усім нормальним людям цілком зрозуміла. В щирість готові повірити (на публіку) лише платні “антикорупціонери” за викликом, та ще десь вагається, чи “бути з красивими чи з мудрими”, “одна маленька, але принципова” фракція “Голос”. Коли доходить до аргументації, згадують, як через саме цей склад КСУ Зеленський протискав незаконне рішення, яким було легітимізовано його державний переворот із антиконституційним розгоном невигідної Верховної Ради. Також ми всі наводимо цікаві обставини перебігу подій навколо дійсно скандального рішення КСУ щодо антикорупційного законодавства.

Але є ще одна річ, про яку чомусь усі забувають. Головний промоутер останнього рішення та особа, яка єдина мала адміністративні важелі для такого блискавичного й прихованого його протягування, – це голова КСУ Олександр Тупицький. Саме через нього й відбувається прямий вплив на приблизно половину суддів, які, на відміну від порошенківської групи, що звично займає принципову позицію, діють за принципом “чєво-с ізволітє-с”.

Постать ця взагалі цікава і з дуже неоднозначним (і в мінус, і деколи навіть у плюс) минулим. Але тут не будемо влазити в давню історію. Звернемося до подій зовсім недавніх. Пригадуєте, як у КСУ в травні 2019 відбувся бунт проти тодішнього голови Станіслава Шевчука? Це, як видається, була вкрай корумпована персона, а ще він перебував під тотальним впливом свого брата Рулава Одда. Останній, до речі, в той час на всю катушку підтримував Зеленського. Тому усунення Шевчука з керівної посади, а зрештою і з суду взагалі, різні платні журнашлюшки приписували Петру Порошенку. Та й Шевчук також робив аналогічні заяви. Безглуздо, бо впливів самого Порошенка в КСУ для цього б не вистачило, тим більше, після поразки на виборах. А усунення Шевчука ініціювали висуванці “Батьківщини” (Сергій Сас і Микола Мельник) та “Свободи” (Ігор Сліденко). Які в них тоді були стосунки з Порошенком, усі пригадують. А якраз судді з квоти Порошенка до останку утримувалися від прямих атак. Зазомбовані зеленою жабою політтехнологи й журналісти заявляли, що це інтрига Петра Олексійовича, щоб зірвати інавгурацію Зеленського.

Тимчасово виконувати обов’язки голови КСУ тоді став Тупицький, який був заступником голови. Він дуже лояльно поставився до теми інавгурації й не допустив сумнівів щодо своїх повноважень виконати цю конституційну процедуру та відтермінування дійства до моменту обрання повноцінного голови КСУ. А юридичні питання таки були. А потім саме він провів через КСУ злочинне рішення з легітимізації антиконституційного указу про розгін Ради. За що й був віддячений. 17 вересня під дуже сильним тиском з Банкової та, за деякими припущеннями, із подачі Портнова, судді КСУ обрали нового голову. Ним і став безмежно лояльний до Зеленського Олександр Тупицький.

Це рішення дуже нелегко давалося. КСУ не хотів аж так ганебно лягати під Банкову. Тому й історія з призначенням затягнулася аж до осені. Довелося й піти на поступки і для балансу поступитися й обрати заступником голови Сергія Головатого. Але у вересні зелена влада раділа, бо важливу перемогу в КСУ їм таки вдалося здобути. Перемогу тоді міг відзначати й Портнов, який був у центрі прийняття рішень і при призначенні Тупицького в КСУ (2013), і при його обранні головою суду (2019). Зараз той же Портнов, якого небезпідставно вважають саме російським агентом впливу на зелену владу, у числі перших, хто штовхають Зеленського до конституційного заколоту та державного перевороту, що гарантовано призведе до хаосу й руйнації державності.

І коли хтось зараз розказує про “бунт проти Зеленського якихось ворожих, агентурних суддів і старих еліт”, то це вже вершина підлості. Бо саме такий розподіл сил і управлінських важелів у Конституційному Суді виник виключно після тривалого проштовхування з Банкової, підкріпленого всіма засобами шантажу й тиску. І сьогодні Тупицький зіграв роль шістки в брудній грі Зеленського. Як і сам Зеленський грає примітивного шестірку в іншій, значно більшій і загрозливішій грі Путіна в Україні.

Автор