Не тратьте, куме, сили – спускайтеся на дно
Та ми завжди так жили: начальство чуже і знущається, але, якщо у тебе є зв’язки, можеш робити свій маленький гешефт. Зеленський – це просто повернення до традиційного українського укладу не-нашої держави.
А за Порошенка ж було як некомфортно. З одного боку, приємно, бо українці – це ого-го, а з іншого, це ж треба щось змінювати, вчитись, в ЄС тягнуть так, що можуть і притягнути (в ЄС треба йти і йти – це шлях і мрія, а не реалізація), на Росію плигають, задираються з нею. Де це видано, що не сраку Росії лизати з дулею в кишені, а слати її на фуй? Так це ж вона розсердиться і буде не тільки той Донбас, а й нас бамбіть?
Ви питаєтесь, де ці сміливі патріоти і борці з корупцією, що зараз позатикались, а колись були такими безкомпромісними? А вони повернулись в звичне смердюче середовище, бо нащо верещати, якщо все безнадійно? Ви ж на владні пики та на дії гляньте – там же на весь зріст написано: “совісті? нема”.
Не тратьте, куме, сили – спускайтеся на дно. Це ж наш український дзен.
Або домовитись. І гешефтик. На благу справу, ви шо? На сім’ю чи навіть на щось красиве і соціальне. Обов’язково підкреслено аполітичне: на допомогу дітям, ветеранам, екології, на модернізацію трамваїв і покращення побутових умов в тюрмах. На боротьбу з корупцією теж – це взагалі жирна кормушка, якщо не переходити кому-не-слід дорогу. Але все має бути вирване з контексту – окремими недоліками і випадками. Щоб, нідайбог, не продемонструвати системність.
Все добре і звично. Купу гівна обтикуємо красівими паличками.
Гніватись у вигляді дулі в кишені, тобто на пів-шишечки, щоб ніби і за правильне щось, але демонстративно малими групами, відмежовуючись від зашкварених, щоб влада не злякалась, не почала панікувати, бо тоді прилетить, – взагалі необхідно.
Це теж складова нашого комфорту.
Але держава не має бути нашою. Ми в стороні. І безвідповідальні. Нас багато. Нас точно 73%, а може і більше.
