Міра та віра

Іван Хомяк
Іван Хомяк

Ми живемо в світі ймовірностей. Наприклад, існує досить невелика ймовірність того, що поки ви читаєте цей допис, вас вальне метеоритом. Не вірите? За останні півстоліття є два підтверджених випадки. Ви ще не в шоломі? Чому? З іншого боку, постріл в голову з пістолета не завжди закінчується смертю чи каліцтвом. Таких випадків купа. Тут я не про колишнього міністра, який “стріляв” собі в голову двічі. То можливо небезпека стрільби в голову з пістолета перебільшена?

Вживання слова “перебільшена” в світі ймовірностей – це дорога в нікуди. Ми сприймаємо світ як модель – спрощуємо його до наших можливостей сприйняття. Кожна модель дає прогноз ймовірності майбутніх подій (наслідків). Це головна задача науки розробляти і вдосконалювати моделі. Однак, саме громадяни і суспільство приймають рішення як діяти з цим прогнозом. Бажано, звичайно, щоб воно робило це на основі наукових моделей, що буває вкрай рідко.

Кожне рішення, яке приймає людина щодо прогнозу, є етичною дилемою. Адже прогноз не вказує, що буде точно з кожною конкретною людиною. Він каже, якщо ми робимо “А”, то отримуємо наслідки “В” із ймовірністю”Р”. А далі рішення: я відмовляюся від дії, аби уникнути ймовірних (!) наслідків; я дію, і може пощастить; я придумую теорію змови, щоб уникнути моральної відповідальності. Наприклад, на початку ери автомобілізму вимагали спеціального гінця, який біг перед машиною, в середині – жорстко боролися проти безпечності, зараз за безпеку. Або, якщо ми дотримуватимемося трьох простих правил протягом року: триматися дистанції 1,5-2 м, носити маску там, де це неможливо, та ізольовуємо виявлених хворих, то ми врятуємо життя близько 50-60 тисячам українців. Готові ми на ці жертви (!) заради якихось ймовірних більш за все незнайомих нам людей?



Ми мислимо детерміновано. Нам не властиво приймати рішення, зважуючи ймовірність. Ми можемо це робити лише в дуже специфічних умовах і після дуже специфічної підготовки в межах вузького фаху. В решту моментів у нас грає “шкурний інтерес”. Я зараз страшну річ напишу. Серед нас, порохоботів, є багато таких, які голосували за Порошенка не тому, що за його президенства більш ймовірно буде остаточно розв’язане московське питання, а країна ймовірно дожене Угорщину в економічному розвитку, і навіть не тому, що президенство Зеленського – це високо ймовірна катастрофа. Вони голосували лише тому, що Порошенко і його стиль їм більш симпатичний.

Ми перестаємо зважувати ймовірні наслідки в одному випадку і користуємося в іншому через купу психофізичних причин та власного емоційного досвіду. Частіше ми перетворюємо потребу вибору на предмет віри. Як тільки ймовірна подія стала предметом віри, суперечки щодо неї не варті часу і зусиль. Тут факти і аргументи не діють. Факти діють лише там, де можна запропонувати попперівського “чорного лебедя” – щоб людина, яка щось стверджувала, запропонувала спосіб, у який можна зруйнувати її твердження. Інакше, захищаючи свою віру, на кожен ваш факт вона знайде тисячу сумніві, аж поки не заявить: “Абсурдно, тому вірую”.

Наприклад, ковід не страшніше туберкульозу, кажуть ковідзаперечувачі. А тут бац, і він смертельніший за нього на 100% вже зараз, і ця цифра ще буде рости і рости. Якби це був “чорний лебідь”, то усім, хто використовував “туберкульозний” аргумент, потрібно було б вибачитися і замовкнути. Але ніт, вони шукатимуть нові виправдання, бо вірують.

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії