Потисніть віртуально руку Петру Олексійовичу
Так, українці можуть вибрати президентом клоуна, хоч їм за це потім соромно. Так, прикро, але не критично. Зрештою, не вперше і не востаннє, історичних аналогій в Україні хоч завались. Помилки виборця так чи інакше виправлялися, он із Брюховецьким недобре вийшло, але ти, Вова, той розділ підручника не читай, там страшне.
Так от, обрати вони можуть кого завгодно. Але і балотуватися у нас може будь-хто, хоч ноунейм з вулиці, хоч шоумен, хоч домогосподарка, були б гроші на заставу. Єдиним президентом, який спробував посадити у в’язницю свого політичного конкурента, виявився Зеленський. Але і тут у нього погано вийшло, тому що на вибір запобіжного заходу у будній день прийшло подивитися десять тисяч киян, і ідея з судилищем зав’яла і відпала.
А тепер уявіть дружину будь-якого кандидата, яка сидить у СБУ, біла як стіна, і зачитує по папірчику текст на підтримку чинного президента. І у неї трясуться розбиті губи. Уявили? Я теж ні, не уявляється таке в Україні.
А дітей у заручниках? Особливо дітей.
Тому потисніть віртуальну руку Петру Олексійовичу за те, що і спокуси були, і потреба була, і можливостей було більш ніж досить, але жодного судового позову, жодного арешту, жодної фізичної розправи з опонентами не відбулося. Бездоганно чесні вибори, цивілізоване передання влади.
Ось за це треба триматися руками і зубами, саме цю свободу захищати як зіницю ока. Саме цей здобуток відокремлює нас від диктатури і дає право називатися європейським народом.
Нам можуть не подобатися кандидати, ми незадоволені партіями чи програмами, але кожен українець у глибині душі знає. Якщо йому вперіщить вожжа під хвіст, він знайде спосіб зайти у виборчий процес. Хоч самострілом, хоч від партії, вгативши на це повно часу і сил, але він може бути кандидатом.
І у якості кандидата творитиме що завгодно, говоритиме що схоче, і при цьому ночуватиме у себе вдома. І йому не принесуть пальці власних дітей у коробочці.
Фото © Михайло Палінчак
