Посуха та мародери

Кліматичні зміни, про які так багато говорили, нарешті дали про себе знати.

Що вам розповідали про це? Про те, що рівень океану підніметься, крижані шапки розтануть, і бідні білі ведмедики почуватимуть себе некомфортно. Люди з півгодинки пожаліли ведмедиків, поприкалувались над жлобами, що живуть біля моря, забули і живуть собі далі. Навіть коли ми зі студентами розглядаємо кліматичні зміни, то головне питання, яке виникає: “А нас не затопить?” На питання потрібно відповідати, і я відповідаю. Так ось ці десять хвилин про те, що Брусилів буде портовим містом, а Житомиру і Бердичеву підтоплення не загрожує, усі пам’ятають, а півтори години про ксерофітизацію Полісся, його наслідки для суспільства та біорізноманіття вилітає із голови вмить.

Перш ніж розтануть льодовики і вимруть білі ведмеді, в окремих ділянках планети погодні умови (мезоклімат) настільки поміняється, що це зруйнує не лише місцеві екосистеми, а й життя людських спільнот. Наприклад, в місцях з помірним помірно-континентальним кліматом кількість опадів знизиться, а температура підніметься. Це спричинить засушливість (ксерофітизацію). В умовах більш посушливих підуть рясні дощі, і рідкісна біота, прилаштована до таких умов, буде витіснена та винищена різними інвазивними приходьками. Зараз ми спостерігаємо саме таку картину. В Центральній і Східній Європі – посуха, а в Північно-Західній Африці та Передній Азії – надмірні дощі.

Насправді, ми не знаємо, це була тимчасова посуха, чи вже почався незворотний катастрофічний процес. Може ось-ось задощить, і за рік-півтора рівень ґрунтових вод відновиться. Ми не знаємо, яка частка в цьому антропогенних викидів СО2, а яка частка незалежних від нас природних змін, що породжують “події Бонда”. Однак, ми точно знаємо, що є стабілізатори клімату, і ми їх протягом ХХ століття знищили. Таким чином ми зробили ці зміни більш гострими та швидкими.

Більш того, в Україні розгорнуто масове істеричне добивання залишків цих стабілізаторів. Це організоване державою мародерство. Уявіть собі, що після землетрусу держава надсилає в зону лиха лікарів і нацгвардію, але не для того, щоб допомагати потерпілим, а щоб сприяти мародерам грабувати їхні будинки. Те саме зараз відбувається з роздачею дозволів на видобуток торфу і сапропелю, гірничо-видобувну діяльність в межах лісових масивів, в тому числі державних заповідників. На загальнодержавному рівні те саме: жодної зміни в лісове та земельне законодавство, які допомагали б вибудовувати ефективні заходи для сповільнення наслідків посухи, жодного рішення про боротьбу із посиленням пожеж в таких умовах, окрім хіба що бігання лісом нацгвардійців в пошуках міфічних диверсантів-підпалювачів. Я вже мовчу про стратегію адаптації господарства до таких умов. Наприклад, маленька Чехія на додаткові заходи щодо розбудови цих “стабілізаторів” виділила 240 млн доларів. А Україна?..

При цьому ми рубаємо сучок, на якому сидимо, усі разом. Проїдьтеся лісовими поліськими селами, і ви почуєте в кожному з них гомін десятків нелегальних лісопилок. Зайдіть в обласну раду чи адміністрацію, і ви побачите купу депутатів готових роздавати мародерські дозволи першому, хто “гарно” попросить. І жодна громада не взяла своїх депутатів за тестикули і не сказала: “стопе, парніша!” “Усім же треба жить”, – розказують мені земляки-поліщуки, коли замість міфічної влади наводиш ігнорований ними конкретний приклад. Так щоб “вообще”, то ми проти, а якщо про когось конкретно, то “люди виживають як можуть” або “нада порішать”. Ви, панове земляки, ще не відчули, що таке по-справжньому виживати. Якщо це не тимчасове коливання мезоклімату, а “вже почалося”, то питання “виживати як можеш” стане незабаром актуальним.

Фото із експедиції в рамках міжнародної програми вразливих ландшафтів (ELP):

Околиці села Червонка Овруцького району (фото на заставці).
Порушені псамофітні екосистеми, площі яких зростають (фото нижче).
Це пустелі майбутнього Полісся (фото в тексті).