Що найбільше вбивали в українському суспільстві всі останні 30 років?

Культуру професіоналізму і компетентності.

Найбільше від знецінення чиннику “професіоналізм і компетентність” постраждала вся сфера державного управління, де цінність цього чиннику і цих якостей управлінця фактично знівельована до нуля.

А замість них на вершину у список здібностей управлінця винесли здібності “рішати”, відбирати і ділитися.

Причому важливість і справжня цінність цих якостей в порівнянні з кумівством і родинними/дружніми зв’язками і так була не високою серед українців, але зараз вона знищенна буквально до нуля.

Навіть в час великої небезпеки, коли доля країни критично залежить від професіоналізму/компетентності чиновників – нарід в більшості випадків вибирає – і буде вибирати – відвертих нікчем, горлопанів і аферистів.

Система демократії в сучасному вигляді інфікована смертельним вірусом, який працює проти самої демократії.
Колективна відповідальність в будь-якій структурі завжди перероджується в масову індивідуальну безвідповідальність.

В українській національній системі світогляду будь-яка управлінська посада сприймається не як відповідальність, а прямо в протилежному контексті – як можливість уникати відповідальності, як можливість безкарності за свої дії і злочини, як свобода і воля.

І чим вище посада, тим більше в цій системі світогляду такий чиновник з точки зору пересічного українця має право НЕ відповідати за свої дії і порушення. Саме страшне те, що така система цінностей цілком добре сприймається суспільством.

“Сам краде, але й іншим дає красти” – в Україні сприймається майже як ідеал гарного чиновника високого рангу і його професіоналізму. В Україні бунтують тільки тоді, коли правитель порушує цей баланс в свою сторону.

Тому то в очах наріду Зеленский і Ко виглядають майже своїми, плоть від плоті, тому що діять в рамках загально прийнятої та зрозумілої моделі суспільних відносин і моральних цінностей.

А Порошенко їм є чужий – середньостатистичний українець просто не може повірити, що ПП не крав, а працював на благо України. Виникає когнітивний дисонанс, який нарід просто не в змозі подолати. І тому виникає лють, як проти чужого і незрозумілого.

Чому Порошенко програв вибори? Тому що він і діяв, і жив, і виконував свої обов’язки Президента, і проводив свої піар- і виборчу кампанії в рамках чужої, незрозумілої, навіть ворожої для українців системи цінностей і світогляду.