Ера агітаторів
Ми живемо у дивовижні часи – часи коли правди не існує. Просто як явища. Правди – нема.
На звання правди, в тій чи іншій мірі, претендує продукція сотень різнокаліберних агітпунктів і поодиноких агітаторів, яку (продукцію) вони старанно зливають у ЗМІ, у соцмережі, на власні сайти і сторінки. Саме написане ними, претендує на звання правди. Істина ж нікого не цікавить.
Приклад? Та будь ласка.
Приклад раз. Я вже півроку бігаю у берцях «Талан» – демісезонках. В т ч – на морозі. В т ч – в АТО. Єдина моя до них претензія – те що демісезонки, у сильний мороз буває прохолодно, але соррі – єдине джерело де доброволець може отримати автентичні зимові «Талани» – купити крадені. Але мова про Талани-демісезонки. Мої «Талани» – не течуть, не труть, у них зручно бігати і взагалі перебувати на фронті і воювати. Це – моя правда. А правда від всепропадли – «Талани» течуть, труть ноги, вони незручні, важкі, і взагалі – то Бірюков миє гроші, розповідаючи про українське виробництво, замість купити на всю армію «Мендел» б/в, на радість торгашам-імпортерам. «Неправда, – кажу я. – Вони не течуть і не труть! Розвиваючи своє виробництво Україна підтримує роботу своїх громадян, замість збагачувати громадян американських, закупаючи берці імпортні». «Здоров’я громадян понад усе!» – волає зраднюк. «Так, – заперечую я. – Саме тому вітчизняний виробник намагається за всяку ціну покращити свої вироби». «Та ти Бірюкову продався!» – «Та тобі імпортери башляють!»
Скажіть до чого людині, яка «Таланів» не носить (а це 70% українців) якість «Таланів»? Чи важить для неї, промокають вони чи ні? Ні. Важить те хто візьме гору в інтернет-сварі. Хто гарно себе прорекламує.
Важить не те, хто кращу продукцію робить – важить те у кого агітатори вправніші.
Ще приклад. Питання – дозволяти чи не дозволяти вільний обіг зброї? КМІС щойно подав результати опитування: 16,8% опитаних – за, 18,5% – швидше за, 21,5% – швидше не згодні, 31,7% – не згодні. Простіше кажучи, 53,2% проти 35,3% за те щоби вільний обіг зброї не дозволяти. Гадаєте когось ці результати переконають? Ха! «Опитування – некоректне», – волають уже «люфолюби». «Опитування нічого не доводить – вимагаємо референдуму!» Гадаєте переконає їх референдум в разі програшу? Та фіг! «Результати підроблені! Дайош референдум-2» – приблизно так звучатимуть їхні заклики, якщо результати плебісциту їх не вдовольнять. Будь що, аби тільки було зроблено так, як хочуть вони, бо саме свою думку вони вважають єдно-правильною, а решта – не цікавить. Дискусія? Лише з метою довести свою правоту. Компроміс? Тільки аби зібрати сили. Не слухати опонентів – агітувати за своє. Довічний принцип більшовиків і сектантів. Замість провести широкі обговорення і за результатами прийняти рішення яке вдовольнить всіх, виходячи з інтересів суспільства та пішовши на прийнятні компроміси з усіх боків – агітувати за своє… І виграє знову не той хто правий, а той у кого кращі агітатори.
«Гройсманівська мінімалка». Треба підвищувати мінімалку усім, чи ні? Розорить мінімалка ФОПи, чи дасть можливості багатьом ФОПам? Розжене мінімалка інфляцію чи не розжене? Позитивно відіб’ється підвищення мінімалки на економіці загалом? Хто мусить підвищувати мінімалку, уряд чи «економічний розвиток»? Усе це – теми для фахової дискусії висококласних професіоналів, результатом якої швидше за все буде розділення думок. Одні фахівці наполягатимуть на одному, другі – на ущент протилежному. Між лівотою і монетаристом, наприклад, компромісу бути не може.
Та чи це буде важити для формування думки громадськості? Ні, важитиме те чиї агітатори краще спрацюють з масами і краще прищеплять їй саме свої думки, меми і догми. Важитиме – чиї агітатори кращі. Істина не цікавитимете нікого, тим більше що за будь-яких умов будуть і задоволені, і обурені.
Все це наводить на украй кислі думки – коли ми обираємо владу, ми оцінюємо не ефективність тої чи іншої команди – ми виступаємо суддями на змаганнях агітаторів. Влада може бути утричі ефективна, та якщо в опозиції агітатори кращі – капут такій владі. Якщо ж наступна влада буде менш ефективна і приведе до зубожіння – ті самі агітатори пояснять, що треба дивитися ширше/вужче, що то наслідок діяльності папєрєднікав, що то…
Де тут істина, скажіть мені? Де об’єктивна оцінка роботи тої чи іншої владної команди?
Віщую заперечення: «Так нехай влада/чиновник/виробник працюють краще, аби більше людей ставали їхніми прибічниками – і все буде класно». Колись і я так само думав, аж поки не переконався, що події які стають топами інформстрічок насправді чіпляють дуже маленький шматок суспільства, агітатор же покриває його все. Скільки людей реально носить «Талани»? А скільки обговорюють? Скільки ЗМІ напишуть про мешканців будинку, що відмінили забудову свого двору? Скільки ЗМІ смакуватимуть історію забудову двору, який мешканці не відстояли, і звинуватять владу в тому що не відстояла двір ЗА мешканців? А?
Невдоволенні будуть завжди. Людині взагалі властиво бути незадоволеною власним становищем – тому вона й прогресує. Одному на пляшку не вистачає, другому – на «Мерседес». Для одної жінки щастя – чоловік купив шубу, для іншої – зростання курсу долара. Людина незадоволена собою завжди, а в нашій країні де приказка гуляє «Не хвались, аби не поробили» – і поготів.
Єдиний спосіб досягти політичного успіху в нашій країні – мати армію агітаторів, кращу ніж у противника. Бо противник свою армію агітаторів кріпить і зміцнює уже зараз. Або ти – або тебе. Третього не дано.
А правда… Хто переміг – в того і правда.
Подобається така реальність? Іншої для вас у мене нема.
Порадувати можу лише тим, що у нас агітатори принаймні б’ються між собою – і тут у нас жорстка конкуренція. Існують країни, де на агітаторів – монополія. Про запоребрик чули?
