Полтавський облом. Що побачили козаки у шведів

Дмитро Вовнянко

Уявіть собі ситуацію. Гетьман Мазепа укладає угоду зі шведами Карла ХІІ. Відтепер козаки і шведи – союзники. Козацькі полковники, які доти самі всіляко схиляли свого гетьмана до цього союзу, приїздять до шведів….

Якщо ви гадаєте, що бачать вони там шиковані каре з двометрових нащадків вікінгів, готових за свого короля і у вогонь, і у воду – ви сильно помиляєтеся. Побачили вони геть не це.

Побачили вони шведського першого міністра Карла Піпера, що включив режим дурника, інколи видавав пророчі промови, сам прикалувався коли його пророцтва здійснювалися, ще й іноді глузливо посміхався, ніби щось знав.

Побачили вони генерал-квартирмейстера Юленкрока, що перебував в такому самому режимі «дурник mode», ще й бурчав з того що король постійно лізе в його парафію.

Побачили вони генерала Левенгаупта, що так само плив за течію, вже не вдаючись в деталі того що відбувалося навколо.

Більшість шведських офіцерів не знали, що похід в Україну Карл планував заздалегідь, ставилися до цього кроку як до вимушеного і не самого розумного. Виступаючи з Саксонії вони були переконані що ідуть в Прибалтику, трощити рило військам Петрухи, що зайняли устя Неви і збудували Петербург. Планів Карла вони не знали і не розуміли. Не розуміли їх і козацькі полковники.

Натомість вони побачили фельдмаршала Рейншильда, який хитався між королем і його апатичним оточенням.

Побачили короля, який то зривав армію з нормально облаштованих зимових квартир аби гнобити її в хурделицях і дурних атаках, то раптом наказував прокласти шлях на Азію, бо гетьман Мазепа сказав йому (жартома), що Азія близько. Юленкрок мусив пояснювати гетьману, що з дурн… вибачте, з їх королівською величністю так жартувати небезпечно.

І звідусіль – шу-шу-шу… «Кому потрібний цей похід?!» «Московини плюндрують Прибалтику – чому ми тут, а не там?» «Навіщо ви прийшли? Без вас цей… давно повернув би назад».

І шведів тих – 25 тисяч. Хмельницький під Берестечко зібрав 100 тисяч, а тут…

Як ви гадаєте, скільки полковників за таких умов запитали самі себе: «Боже, до кого ми потрапили? Що з нами буде?» На це питання відповідь очевидна – ми зараз знаємо скільки полковників від Мазепи втекли, або зайняли позицію вичікування.

Я, боронь Боже, не збираюся когось виправдовувати. Я кажу, що ситуація часто-густо набагато складніша, ніж здається.

І ще, інколи треба просто виконувати те, що наказує твій гетьман. А сумніви засовувати…

Так. Саме туди.

Усі відео