Головнокомандувач чи відсторонений від війни обиватель?

Валерій Прозапас

Володимир Зеленський на посаді Головнокомандувача вже отримав своє кладовище та лазарет, але таке враження, що відмовляється це усвідомлювати та вперто продовжує свою передвиборчу риторику відстороненого від війни обивателя.

В той час, поки його начальник Генштабу розповідав про “неприцільні обстріли”, – Путін вбивав.
Поки його РНБО заявляла, що “мета перемир’я досягнута”, – Путін вбивав.
Поки його Кучма підписував листа з московськими забаганками та з Кузьмуком “контролював” нікому не потрібне будівництво мосту, – Путін вбивав.
І поки його міністр оборони пропонує піднімати руки “хто за розведення”, – Путін продовжує вбивати.

Не дивлячись на ці факти, під час останньої закордонної поїздки президент знову намагається видати бажане за дійсне і заявляє про “дводенну тишу на ділянках розведення”, і наступного ж вечора відбувається обстріл Золотого, і ми знову зазнаємо втрат “на інших ділянках”.

Путін демонстративно принижує Зеленського, втягує його у співучасть до своїх планів.
А той став заручником легковажних передвиборчих заяв і ніяк не може зрозуміти, що насправді саме це робить його слабким, і час визнати їхню помилковість, не приховувати путінські вбивства за фарисейськім словом “трагедії”, форсувати розбудову армії та зняти з паузи роботу зі вступу до НАТО.

І що немає ніяких підстав сподіватись на добру волю божевільного кагебешніка під час “нормандської зустрічі”, навіть якщо станеться диво, і вона відбудеться.

Путіна влаштує лише “мір” на ганебних для України умовах, прийняти які Зеленський зможе, лише переступивши через кров солдатів, відповідальність за яких вже давно на ньому, і які надали йому час та можливість нарешті усвідомити реальність.

Сприйняти її хоч і з запізненням, ставши відповідальним посадовцем, а не “хорошим парнєм”, або продовжувати ігнорувати ціною приниження всієї нації – обирати йому, персонально.