А кого ж ми все-таки «зробили»?
Фундаментальна відмінність між мною і виборцем Зеленського – вони голосували за те, щоб мені персонально стало гірше. Не абстрактно, а цілком конкретно – такою зашкалюючою була ненависть до людей, які бачили щось хороше в Україні, не жалілись, а дозволяли собі жити і бути щасливими. Бажання розкуркулити, відібрати, розстріляти «порохоботів», вирвати з м’ясом шматок чужого пирога переважило всі мислимі раціональні аргументи.
Не допускаючи думки, що за інших рівних умов я житиму краще за них. І за дискримінаційних умов все одно житиму краще за них. І навіть якщо мене викинути у чисте поле зі зв’язаними руками, у депресивне село, на поселення, резервацію чи куди там вони планували нас вивозити – я все одно житиму краще за них.
Тому що ми дуже швидко обростаємо бізнесом. І подих перехоплює від перспектив, які відкриваються на кожному кроці. Україна – країна незадоволеного попиту, у нас дефіцит всього. У нас батьки падають з ніг, шукаючи дружній садок для дитини. Черги до електромеханіка на два тижні вперед. Неможливо найняти повара для кейтерингової компанії, навіть при навчанні з нуля. І на вагу золота ті, хто може підібрати персонал, об’єднати у більш-менш керовану структуру і виконати половину вимог замовника.
А село? Лохина, часник, органічна городина, сухофрукти та корисні солодощі, пастила, сири, мед… Маючи паї та городи по сорок соток, як рука піднімається волати про зубожіння? Ну візьми качок на відгодівлю, ну купи порося, ну стань раком і посади редиску на продаж, звари бринзу – тільки роби щось! Не ний.
А я голосувала за наше спільне краще майбутнє, і своє, і їхнє. Я не хотіла нікого репресувати, не зарилася на чужі статки, не чекала від них допомоги. Я просто хотіла, щоб нам не заважали.
Голосувала, прекрасно усвідомлюючи, що у разі нашого програшу погано стане насамперед вам. Тому що нова влада почне стригти там, де жирно. А де у нас жирно? Яка сфера у нас перекачана дотаціями, неспівмірними із вкладом громадян? Та субсидії, звичайно. Мільйони домогосподарств отримують незароблену і незаслужену знижку за комуналку. І це «бариги» і «хунта» мирилися з каменюкою на шиї державного бюджету, а нові миритися не стануть, тому що це тепер їхній бюджет і їхня персональна кишеня.
Що іще? Регіональні програми розвитку, поза сумнівом. Всі ці дороги, садочки, фонтани і клумби, дитячі майданчики, бібліотеки, щоденні фестивалі та концерти під відкритим небом, все те, чому ви показали жирний середній палець, – все піде під ніж як нераціональне барство.
Надлишкове майно в армії, надлишкова земля у кадастрі, надлишкові підприємства, інститути, лікарні, школи, надлишкова газотранспортна система, надлишкові безкоштовні траси та безплатні мости, збиткова залізниця, пошта – здуріти можна, скільки у нас всього надлишкового.
І головне. Плоть від плоті ваша, міліція, податкова, суди, прокуратура, армада службовців отримали чіткий сигнал: можна не церемонитися. Страху немає, стримуючого фактора немає, роби що хочеш. Це ж ви тепер будете платити за кожну довідку. Це для вас закінчаться безкоштовні ліки у стаціонарі та виплати по безробіттю, а не для мене. Це ви колись перечитаєте зелені листівки, на яких нема нічого, жодної обіцянки, жодної програми – тільки «зробимо їх разом». І задастеся питанням – а кого ж ми все-таки «зробили»?
Мені не доведеться, я і так знаю відповідь.
