Важкі часи ляльководів
Кажуть, в цьому світі все вже було.
Правильно кажуть. Правда, іноді варіації цього «було» вивертають події навиворіт, і трагедія таки повторюється у вигляді фарсу. Чи ні.
Все, що я напишу далі, ні в якому разі не є прямими паралелями, точними прогнозами або (не дай, Бог) пророцтвом. Просто, як зазвичай, те, що я називаю «окопною аналітикою». Просто розбір варіантів на основі простих і очевидних речей.
Майже абсолютна влада в країні ось-ось опиниться в руках «людини з телевізора». Вся іронія в тому, що його начебто «знають усі», але хто він насправді – не знає майже ніхто. І вже пора солідним західним журналістам задавати питання «Who is Mr. Zelensky?».
Пам’ятаєте, так? Начебто не так давно, а вже цілу епоху тому в сусідній країні вже прийшла до влади людина, яку теж називали «котом у мішку».
Правда, «школа» у нього була зовсім інша – суміш із жорсткої КДБшної закваски та номенклатурно-бандитської кар’єри функціонера 90-х. Але не поспішайте посміхатися. Тій, зовні непоказній, людині довелося витратити роки на створення машини з промивки та контролю мізків населення. А в нашому варіанті – вона вже готова, діє і перевірена. Спільно з тією, першою машиною з сусідньої держави.
Можна сміятися і говорити про те, що «калібр не той», і приводити залізобетонні аргументи на користь того, що «цей-то буде під контролем тих чи цих (або всіх)».
Однак, ми забуваємо кілька важливих моментів.
Перше – відчуття практично необмеженої влади швидко прочищає (або перетрушує) мізки. Ні, не ступенем відповідальності, тут як раз все навпаки. Необмеженими можливостями.
І поки первинні «ляльководи» строго стежать за руками підопічного, пояснюючи, які важелі можна смикати, а які «не смій», нібито повністю підконтрольна «лялька» починає потихеньку «балдіти» від розуміння, що він може. І що він це може і без будь-кого, хто стоїть у нього за спиною. І що йому простіше набрати підконтрольних «слуг», ніж ділитися з кимось повнотою влади.
Знову, кажете – «не той калібр і підготовка»? Той був з КДБ? У мене є погані новини. Люди з серйозних силових структур рідко стають маніяками від влади (хоча один «Who is» все-таки став). Їм зрозуміліші прості та менш підступні речі типу хунти або прямого абсолютизму.
Люди зі, скажімо так, «творчого», найменш практичного пулу, досягли успіху в цьому значно більше. І «семінарист-поет» Джугашвілі, і «капрал-художник» Шикльгрубер, і «поет і каліграф» Мао, і навіть «журналіст-соціаліст» Муссоліні.
З тією різницею, що шлях до влади цих диктаторів пролягав через роки боротьби, війни і навіть в’язниці.
До двох Володимирів, які при вході у владу представляли для всіх повний «Who is?», влада прийшла абсолютно мирним і законним шляхом. І, що головне, відразу. Причому в нашому варіанті – зовсім відразу. Без навіть невеликих сходів.
Для мене теж загадка, як впорається з нею вже наш «кандидат в абсолютні царі», і як далеко може зайти деформація «веселого душі-хлопця» з телевізора?
Той процес, який йде зараз, абсолютно нормальний і прогнозований.
Поки для народу транслюється захоплююче шоу про «свого хлопця», який вийшов в царі та широко карає і милує (поки без наслідків), великі гравці тихенько домовляються під килимом.
Між собою і найбільше з тією фінансовою групою, яка вважає, що «тримає вуздечку».
Ще б пак.
Славетний Ігор Валерійович – ще та акула, яку вельми складно відсунути або обдурити. І з ним дешевше домовитися полюбовно, без огляду на небезпеку бути жорстко кинутим.
Тому десь в кільватері почав маневри за погодженням курсу пан Пінчук – мабуть єдиний з олігархів, який зберіг достатню «нетоксичність» практично всюди. І підкріплює своєю міццю загальний клин «Дніпровської групи», що бадьоро повертає собі важелі впливу.
А в кільватері він чисто ситуативно. Тому що в даній ситуації зручніше бути ззаду і злегка холодити потилицю Ігорю Валерійовичу.
Так ось, всі ці потужні люди вважають, що вони цілком контролюють ситуацію. Мало того – вони її справді контролюють. Але …
Тут у мене для Ігоря Валерійовича не дуже хороші новини. Точніше, не те щоб новини – екскурс в історію.
А в цій історії був такий Борис Абрамович, який Березовський. Свого часу Борис Абрамович пишався тим, що він «створив Путіна». Набивши руку в контролі втомленого Бориса Миколайовича і його сім’ї, він запросто зробив рокіровку. І поставив, як він вважав, свого «повністю підконтрольного царя». Хочу нагадати, що Борис Абрамович був не просто акулою – він був мегаладоном, який примудрявся контролювати процеси і ресурси на величезній території. І саме він придумав схему, по якій за допомогою пульта від телевізора можна зробити президентом табуретку.
Не будемо згадувати всю історію. Просто «табуретка» виявилася електричним стільцем. Вона позбавила «контролера» всього і загнала під лондонський плінтус, де він очікувано помер, обкладений як втомлений вовк червоними прапорцями.
Ні, звичайно, Ігор Валерійович все це знає і врахував всі помилки чужого минулого. Тому «зі мною цього ніколи не станеться». Однак, повірте, Борис Абрамович був математиком і шахістом ще більш високого рівня. І теж вважав, що «все врахував».
Зараз вони дійсно грають в ляльководів і ляльку.
Але вони дають своїй (як вони вважають) ляльці насолодитися доступною їй владою – хорошій «ляльці» теж належить вважати себе самостійною.
Поки все по дрібниці.
Захоплюючий антураж атрибутів влади. Плюс:
«Плюнь на конституцію, вони це з’їдять – бачиш, який ти крутий!».
«Перенести (й перейменувати) урядовий орган? Та хоч столицю».
«Ти грізний цар, кричи на них, топай ногами, нехай звикають. Нічого, що, згідно з законом, це не твоя влада. Скоро вона буде твоєю».
І так далі. Дозволено робити все, що працює на сценарії поточного шоу. Але…
Уявіть собі, що ви дали заряджений автомат непідготовленій людині. Нашвидку пояснили, як ним користуватися. А потім нагадали, що «ви його контролюєте». При цьому ви не маєте можливості тримати весь час ствол у його голови. Він у вас є. Він захований під одягом в кобурі. Ви вмієте ним користуватися. І попередили, що пустите його в хід, якщо новоявлений «стрілок» почне «борзіти».
Ви, правда, вірите, що точно встигнете дістати зброю? Якщо самі дали в руки йому зведений автомат. Якщо ви весь час у нього на очах. І якщо у вас за спиною теж люди зі зброєю. Які, може бути, вже тихо принесли присягу на вірність вашій «ляльці». За гарантії та шматочок твердої влади. Ну, і частинку вмісту вашого гаманця.
Стрьомно, правда?
Після зняття депутатської недоторканності (і прийдешньої повної підконтрольності парламенту, в першу чергу, через необмежений тиск на «свою більшість»), здобуття жаданої «своєї прокуратури», чистки та «настройки» СБУ, домовленості з князем від МВС (з подальшим кидком і «завоюванням» відомства), остаточної розстановки своїх людей в усі силові й ключові структури та повного контролю судів – ви, правда, розраховуєте, що будь-які плани чогось варті?
Повірте, дуже скоро знайдуться люди рангом нижче, які пояснять, що їх вірне служіння куди вигідніше вашого «батьківського контролю».
А ваше скинення, розслідування ваших існуючих і уявних злочинів, суд і подальша в’язниця – це величезний бонус, в рамках придуманого вами ж шоу.
Це ті самі «відрубані руки» у «своїх», чого так жадають глядачі вашого шоу.
Хтось, безсумнівно, встигне втекти і буде складати в скриньку «заочні вироки», як Березовський.
Хтось, можливо, помре від своєї грубої необережності. Хтось постоїть на колінах і отримає право тихого існування з зігнутою спиною за невелику частку недоїдків.
Цілком ймовірно, грядуть важкі часи для ляльководів – а ви що хотіли?
Тому що абсолютна влада, особливо що склалася (і звалилася) несподівано, може зробити монстра навіть з тихого бібліотекаря. А вже з хлопця, для якого нова реальність будується під нього, і який існує в образі фільму з розстрілом парламенту з двох рук, поготів.
Ви подарували йому цю гру. Поки він в шоці. Поки йому напевно важкувато. Але дуже скоро йому сподобається, гарантую.
І ви не будете знати, як підступитися і за що смикати те, що ви вважали «лялькою», а виявилося бомбою.
А йому вже подобається ця роль. Дивіться, ось він грає трошки бацьку, трошки путіна, трошки (манерами) Муссоліні (сам того не усвідомлюючи).
І скоро він запросто зрозуміє, що без режисерів цікавіше.
Чи буде саме так? Зовсім не обов’язково.
Може, ви встигнете першими. Може, планове існування «нового царя» має свій чітко обмежений термін. Може, вам і вдасться зберегти контроль, хто знає? А може, ще щось…
Але ігри з максимальною концентрацією влади ще ніколи не закінчувалися добре.
А що народ? Так що народ? Йому відведена та роль, яку він вже грає. Іноді статиста. А в основному – глядача шоу. Причому різного. Навіть коли перестане бути весело, навіть коли стане зовсім душно, доведеться дивитися і аплодувати. Тому що вже буде побудована і обладнана новими жорнами система, яку ви допомогли побудувати. Тому що зламали стару.
Але є і хороші новини – ви зробили це разом.
До речі, якщо для спокійного функціонування нової системи потрібно буде позбутися від пари проблемних територій, це буде зроблено.
Можливий і інший варіант. Що всі спокуси пройдуть повз, дилетанти перетворяться на професіоналів, вороги в друзів, олігархи в безсрібників, вівці в вовків (і навпаки), закінчиться брехня і шоу, і раптом почнеться робота на благо України і народу. Або прилетять інопланетяни і допоможуть – що, все таки, більш реально.
Є й інші новини. Для когось хороші, для когось погані.
Всі розглянуті тут варіанти спеціально не враховували одного фактора. Країни передбачуваних подій.
І найбільш активної частини народу, яку правильніше називати «нацією».
Ви її теж навряд чи врахували. Або врахували, але не повністю.
Точніше, врахували тільки з точки зору «придушення». Безпосереднього або превентивного.
У цьому ваша помилка.
Тому що ці люди не тільки пройшли або відчули війну, і не є стадом. Не тільки зберегли чистий розум і здатність до аналізу.
Ці люди не вважають себе переможеними. І не є тупою грубою силою.
Вони теж вміють грати в шахи. І гросмейстерів серед них хоч відбавляй. Так що рано розслабляєтеся.
Головне, не намагайтеся грати з ними за шахівницею «в чапаєва».
Бо ковтати шахові фігури, не запиваючи, – невдячна справа.
Ілюстрація © Daniel Gstir
