Народ-бездержавник

Наш народ ніколи не мав своєї держави. Можете згадувати Київську Русь чи Запорізьку Січ, але це не були держави в сучасному розумінні слова. В Русі авторитетний пацан міг назбирати собі невеличке військо, взяти під контроль якусь територію та оголосити себе принцом. Усі наші князі так і робили. Вони живилися за рахунок захопленого населення і захищали свої “кормові угіддя”. Запорізька Січ була аналогом сучасних приватних армій. Єдиною відміною було те, що це був кооператив, а не приватна власність, і що вони були територіально, релігійно та етнічно обмежені.

Справжня держава (республіка), як угода між громадянами в межах певної території, нашому народу не відома. За останнє тисячоліття із покоління в покоління наші люди жили в різних формах рабства. У них мислення раба. А тут є лише кілька моделей:

1) Раб відданий – щиросердно прагне навіки рабом залишатися. Це ті, що голосували за Медведчука і Ко.
2) Раб байдужий – йому аби ніхто не тривожив.
3) Раб хитрий – якщо за день нічого не вкрав, то нібито й не жив. Вкрав в широкому розумінні слова – будь який нелегальний прибуток чи вигода.
4) Раб бунтуючий – хоче що-небудь валити, до будівництва не придатний.
5) Ситуаційні гібриди з різних моделей – таких, насправді, більшість серед населення України.

Проілюструю це експедиційним спостереженням.
Історія друга.
(Бездержавники)
Автостанція Коростень. Напівпорожній автобус. На вході контролер. Мужик двадцять хвилин не хоче йти в касу, а хоче дати гроші водію в руки. Двадцять хвилин виїдає мозок контролеру. До речі, автобус їде без нього. Він готовий витратити купу свого часу і з’їсти купу нервів, але не отримати квиток в легальний спосіб.

У дуже багатьох наших людей, зовні чесних і правильних, антидержавщина прописана так глибоко, що вони готові страждати і зазнавати втрат, аби лише не робити щось легальним шляхом.