Давайте поговоримо про вік. Про вік сучасної української нації.

Давайте поговоримо про вік.

Ми, за останні три роки, перестали бути дітьми. Адже як себе поводять діти? Вони безтурботні, повністю залежні від батьків та живуть за їхні кошти, вони мало що знають та розуміють, великий зовнішній світ для них майже повністю закритий та найбільш їх цікавлять оточуічи друзі. Вони багато бавляться, не слухають батьків та дорослих, познають світ через навчання, не мають жодних зобов’язань крім робити уроки та лягати вчасно спати.
Саме таким було наше суспільство до подій 2013 року. Ми бавились, та жили в своє задоволення не розуміючи про можливі наслідки.

Але зараз, хоч ми й перестали бути дітьми, ми ще не стали дорослими. Дорослі мають багато зобов’язань перед оточуючими, перед рідними, вони мають бути відподальними, розраховуючи тільки на себе. Вони мають розуміння що всі їхні дії мають наслідкі та все залежить тільки від них самих. Вони не схильні до солодких речей та знають де буває безкоштовний сир. Вони завжди платять по рахунках, кожен день, та знають як заробляються гроші. В них є принципи, та власна думка.

Зараз ми на стадії підлітків. Адже підлітки частіше за все шукають приклади для наслідування, швидко змінюють ставлення до різних подій, шукають себе й свій шлях у великому всесвіті. Вони вже починають розуміти, що все в світі складніше ніж вони колись гадали, та світ не обертається навколо них, хоча ще нездатні це повністю осягнути. Вони швидко вчаться, влаштовують бійкі, сваряться з вчорашніми друзями та швидко знаходять нових. Кумири та ідоли змінюються та з часом взагалі зникають а на зміну приходить повага. Вони часто роблять дурні речи, експериментують, помиляються та починають робити висновки. А головне – починають прислухатися до дорослих. Хоча максималізм зашкалює – хочеться все ї одразу, і тільки дорослі знають що так не буває.

Ось коли ми станемо дорослими, а ми стовідсотково станемо, це тільки питання часу, ось тоді зможемо побудувати потужну незалежну державу.

Коли до нас прийде розуміння що якщо якийсь Зелений клоун-самодєлкін дозволяє собі просто зневажливе ставлення до України, не кажучи про ту обурливу зневагу до рідної країни, одразу втрачає увагу глядачів, а від так їде працювати ким завгодно, а не на телебаченні сміхерочкі знімати та грошенятка просити.

Коли маладі антикорупціонери-рехварматори за їхні пламенні речі отримають не тільки гнівні коментарі у соцмережах, а ще ї повну втрату рейтингу до політсили в якої вони знаходяться.

Коли ми перестанемо шукати “особєнниє сітуації” щоб поїхати в окупований Крим відпочити, або до страни агресора.

Коли головним стане принцип закон для всіх, а не для всіх тільки не для мене та мого кума.

Коли це все буде – ми зможемо почати претендувати на статус дорослих.
Ось тоді для нас насправді все почнеться. Можливо й не для нас, а для наших дітей, але це не має великого значення.

Ми стовідсотково переживемо цю недоімперію , цю маразматичну курву з синдромом дауна, хворобою альцгеймера котра витрачає останні кошти щоб максимально спаскудити життя усім сусідам та й взагалі всім до кого може дотягнути свої гидки рученята. Тому що наступний етап для цього ступіню розвитку – відомий.

Тому ми переможемо в цій війні. Але від швидкості нашого розвитку буде залежати тільки ціна перемоги та щастя стати дорослим.