47 причин бути серйозним

Переглянув список 47-ми на «Українській правді». І серйозно замислився. Ні, я не схильний глузувати, мовляв, «список несправжній», і причин для хвилювань нема. Шістьох людей я знаю особисто, працювали разом у «Тижні» або бачилися на блогерських зустрічах. Трьох знаю заочно – спілкуємося у Фейсбуці. З такими речами я не жартую, маю на те причини.

Всі люди у списку – журналісти, письменники, блогери – явно інформацію звикли сприймати критично. Просто байкою «ви знаєте в нас секретна інформація – вас мають убити» їх не вразиш, треба було пред’явити докази. Аркадій Бабченко написав, що коли докази пред’явили Матвію Ганопольському, тертий вовк російської журналістики Ганапольський був шокований і взяв охорону. Явно серйозно до загрози поставився аж ніяк не симпатик чинної влади, мій колишній колега по «Тижню» особисто мужній Богдан Буткевич (мав нагоди переконатися особисто). Отже – все серйозно.

Навіщо?

У списку немає жодного (!) знакового блогера-порохобота. От – жодного. Всі перелічені особи або владу нещадно критикують, або дотримуються певної об’єктивності. І всі вони – особи, дуже розкручені в медіа. Їх знають. До них прислухаються. Нещастя з ними шокує та збурить у нашій країні багато людей.

А тепер трошки в минуле.

22 травня 2014 р. Передові батальйони 72-ї і 79-ї бригад через Амвросієвку починають просуватися вдовж кордону в напрямку на Ізваріно з метою перекрити канали забезпечення терористів ДиРи. Переправа через ріку Міус у Дмитрівці, сепари її ударно укріплюють, але явно не встигають. Кадрова армія їх виб’є. Що стається тоді? Терористи ДиРи, скориставшись легковірністю комбрига, розстрілюють 10-й блокпост 51-ї бригади під Волновахою. Зразу по факту всепропадли здіймають лемент «влада кидає в бій необстріляних бійців!», «влада гнобить патріотів!», «дурні генерали не дбають про своїх солдат!», тощо. Родички солдат перекривають трасу. Крик по всій країні. Результат – штаб АТО виводить 51-у в тил. На звільнені блоки ставлять частини 72-ї і 79-ї (більше нікого), терористи виграють час і укріплюють Дмитрівку. А українцям доводиться будувати іншу переправу і втрачати час, за який Москва поповнювала терористів людьми та зброєю.

Ще ближче минуле – багатосерійні міхомайданчики. Кілька місяців українців намагалися підняти на протест проти влади. «Антикорупційні армії» і «Внутрішні корпуси батальйону «Донбас» тільки й чекали відмашки піти на штурм Верховної ради. Але не вдалося. Маси людей лідери міхо-майданчика зібрати не змогли, а без маси людей штурм парламенту виглядав би як теракт групи радикалів, а не всенародне невдоволення. Тобто як штурм Жовтневого палацу з глядачами (в т.ч. дітьми) та американським джазом на сцені. Гадаєте, все уже завершилося?

Окрема категорія в списку – люди, смерті яких радітимуть в РФ і у ДиРи. Але зараз не про них, а про українських митців.

Підняти людей на бунт можна багатьма засобами. В тому числі терором.
З чого почалася «Україна без Кучми»? З поширеної пресою чутки (наразі ніким не доказаної), що журналіст Георгій Гонгадзе убитий за наказом президента Кучми.
З чого почалася активна фаза Євромайдану? З побиття студентів.

Існує така тактика розхитування суспільства, коли гине якась знакова особа, а владу звинувачують або у вбивстві, або у безсиллі – «не здатна захистити». Як звинувачують у вбивстві, ми бачили на прикладі Гонгадзе. Як звинувачують у «не захистила» – на прикладі Павла Шеремета. Уявіть на секунду. Убивають якусь знакову особу – відомого журналіста, або письменника. Якщо особа владу критикувала, значить, убила влада. Якщо була об’єктивна, значить, «влада не здатна захистити». За пару тижнів – знову. І знову. І за кожною людиною – поголос, поголос, поголос… Як після Волновахи 22 травня 14-го.

Гине одна людина, але людина та відома, і у небезпеці себе зразу відчуває третина країни… Які шанси тоді, що під ВР зберуться десятки тисяч переляканих громадян? Під час прес-конференції з приводу «воскресіння Бабченка» говорили про закладки зброї у тайники… Кадри, які проводили дурко-блокаду і сиділи в наметах на міхо-майданчику, нікуди не поділися. Це класика “війни на ефект”, коли подія, що сталася в реалі, стає привідом для роздмухування серед маси людей певних настроїв – для досягнення певної мети.

Все зрозуміло? До речі, щось подібне описане в книзі Че Гевари «Партизанська війна» – читав колись.

Мережею вже пішов поголос, мовляв, список 47 несправжній, поширений ворогами. Може таке бути? Може. Але. Навряд чи реальний список відрізняється від наведеного принципово. Важливі не імена – важливий ефект.

І ще. Три людини, яких я знаю особисто, ВЖЕ підтвердили, що їх викликали до СБУ та попередили. І вже ці три людини для мене – вагома причина ставитися до ситуації дуже серйозно.

А причин, насправді, 47.