Ми і вони

Дмитро Вовнянко
Дмитро Вовнянко

Ми зараз рахуємо кожного загиблого бійця – існує кілька проектів, крім державних штатів.

Ми витягуємо не тільки живих з полону – у нас і тіла загиблих намагаються обміняти. Існує банк ДНК, за яким залишки родичів знаходять у т. ч. громадяни Росії.

Ми постійно дискутуємо про акліматизацію ветеранів у мирному житті.



Ми шпетимо державу щодо опікування пораненими та інвалідами.

Ми дискутуємо щодо подій війни, намагаючись розібратися, збагнути, зробити висновки… Аби нащадки – знали.

Ми – зараз. А вони?

А вони своїх ветеранів тоді закинули в колгоспи (без паспортів – до 60-х) та на виробництва (без права переміни роботи – до 56 року).

Вони своїх полонених спершу оголосили зрадниками, потім не давали їм статусу ветерана, потім сором’язливо про них мовчали (я онук в’язня концтабору – багато пам’ятаю) – і зараз намагаються «не піднімати».

Вони досі не розібрали та не перепоховали загиблих у тій війні на СВОЇЙ території. І не шукають – цим займаються поодинокі волонтери.

Вони навіть не підрахували, СКІЛЬКИ їхніх воїнів загинуло у тій війні. Різні історики дають різні цифри, але очевидно, ані сталінські 6 мільйонів, ані брежнівські 20 мільйонів дійсності не відповідають аж ніяк.

Вони толком не можуть розповісти, ЩО відбувалося в ту війну? Три історії тої війни написані в часи совка – і всі три не витримують ані найменшої критики.

Вони всього цього не роблять. Вони раз на рік влаштовують “Безсмертний полк”.

За принципом «На – і відчепися». Типу «раз на рік із портретами ходимо, кашки під 100 г вам даємо – от і радійте, а ваші проблеми нам до лампочки».

Зрештою. Хіба по «чеченцях» у них якось краще? Нема в Москві вулиці Псковських десантників – є вулиця Ахмада Кадирова, який колись закликав «убивати якомога більше росіян». Ото радості «чеченцям»…

Це – ми. А то – вони. Відчуваєте різницю?

Share

WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com
Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial