Дайте нам казку!

Дмитро Вовнянко

Читаючи численні пости штибу «Надя права!», «Верховну Раду треба підірвати!», «Допоможіть їм померти – вони самі самогубства не здійснять», тощо, я відчуваю… ні, не злість. Не ярість. Навіть не досаду. Я чомусь відчуваю глибокий дикий жаль. До цих людей. До дорослих дядьків і тіток, які доросли до здатності кохатися і народжувати дітей, але залишилися дітьми. Малюками, які вірять у казочки. Які живуть казкою.

Їхнє життя просте як шахова партія, тут – білі, там – чорні, всі поля – квадратні. Там – ЗВ (злочинна влада), яка заважає їм жити, через яку всі їхні біди, через яку особисто вони залишилися в житті нереалізовані. Прибрати ЗВ і… Що буде далі – вони описують туманно. Більшість їхніх емоцій – у смакуванні того, як міни рватимуть купол ВР, як депутат падатиме на підлогу, затуляючи голову під вогнем – ще вчора такий всесильний! Про те, як автоматним вогнем різатиме референтку… Як розлючений натовп буде ділити «народне добро» у кабінетах. Відома з мого дитинства картинка «Штурм Зимового палацу 1917 р.» – прищеплений їм більшовизмом апогей справедливості і задоволеної волі мас.

«Ат свалачєй ачістім родний край – ані прадалі наше сонце!»

А далі то що? Що далі – після того як знесуть, підірвуть, поріжуть, розділять? ЩО ДАЛІ?

Хіба ви не знаєте, що? Далі – казка. Далі – молочні ріки і кисільні береги! Далі – суспільство загальної рівності і братства. Олігарх, який їздить на «Сенсі», і, заробивши черговий мільйон, біжить поділитися ним зі злиденними і обидленими. Топ-чиновник, який сумлінно ходить щодня на роботу, сумлінно виконує свої обов’язки і завжди до всіх привітний і турботливий – дома благовірна не пиляє його, що немає грошей на дачу і машину, вона пишається великою місією чоловіка. Виробництва, які виробляють виключно мерседеси, х’юлет-паккарди і кенони – з якого б перепою не прийшли із запізненням працівнички… Як у казочці про Чиполіно. Як у голлівудському фільмі – у ті 300 секунд, що минають від миті загибелі головного злодія до титру «the end». «Вєрю – комбайни будут пахать, залатиє сартіри урчать будут дома!»

Можете сміятися – а вони щиро в це вірять. Щастя – близьке. Лише руку простягнути. Лише цих – мінами, гранатами, порізати з автоматів…

Знаєте, в чому слабкість будь-якої казки? Вона не витримує скептичної критики. Люди можуть позбутися злочинної влади – вони не можуть позбутися себе самих. Вони кажуть «розстріл влади буде гарним уроком для влади наступної!» – так буде, уроком про те, що суспільство, яке мислить казками і здатне до знесення влади, треба закувати в кайдани терору. Доведено Кромвелем, якобінцями, більшовиками і Кім Ір Сеном. «Знищення нинішньої влади приведе нові обличчя» – смішно, ніколи в житті воно не приводило нові обличчя. Обличчя, які ВЖЕ були у владі, розправлялися з противниками непарламентськими методами, тільки й всього. «Знищення нинішньої влади лише зміцнить країну» – маячня, воно розхитає вертикаль влади, паралізує адміністративну систему і зробить країну легкою здобиччю для ворогів. Доведено Шотландією, захопленою англійцями саме через постійні зміни облич. Про український досвід я вже й не згадую.

Історія давно дала відповіді на всі ситуації поводження людей. Що? Буржуазні революції? Вибачте, буржуазні революції робить буржуазія. А буржуазія, тобто мідл-клас, ніколи не підтримає зміни влади через розмазування законодавчої і виконавчої влади бандою заколотників – вона гарно розуміє, чим це небезпечно. Буржуазні революції не роблять ті, хто мислить казками.

Але підіть розкажіть все це їм – тим, хто воліє «да аснаванья, а затєм…» У відповідь ви побачите емоції – крик, сльози, істерику: «Ви продалися! Ви проти порізати з автоматів, значить, ви проти справедливості!» Діткам доказують, що чарівників не існує… Яка реакція? «Руки геть від нашої казки!»

Такими особами так легко маніпулювати! Для авантюристів, що жадають влади будь-якою ціною, вони – знахідка. А потім їх позбудуться – як Сталін згнобив у ГУЛАГу тих, хто штурмував Зимовий.

Та чи не існує казок насправді? Існують! Колись я сам створив для себе казку – повіз на гру реконструкторську команду. Потім створив ще одну казку – записав альбом своїх пісень (десь гуляє інтернетом). Потім була ще одна казка – я заробив грошей і обставив квартиру. Крайня казка відбулася щойно – я написав книжку. Над наступною книжкою працюю прямо зараз. Всі ці казки створив я – без крові і убивств. Просто захотів – і зробив.

Правда проста і банальна. Існують лише ті казки, які люди створюють самі – своїми руками. Все інше – ілюзія та вибрукувана благими намірами дорога до пекла. Дорога, плата за вхід на яку – людська кров.