Як Гриценко Юлін заколот провалив
От неякісно ми всі ставимося до Анатолія Гриценка. «Онотолє», «настаящій палковнік», «старик Мостовий» – як там іще його називають? А був момент, коли в руках пана Гриценко було, без перебільшення, майбутнє України – але з цього поля бою цей полководець ганебно втік.
Нещодавнє інтерв’ю екс-голови секретаріату президента Олега Рибачука для історика – кладень деталей і подробиць, що примушують дещо переглянути погляди на недавнє минуле нашої країни. Майже третина інтерв’ю присвячена відставці уряду Юлії Тимошенко 8 вересня 2005 р. Олег Рибачук по суті підтвердив – у ніч з 7 на 8 вересня 2005 р. «Леді Ю» зі своїм оточенням готували спробу державного перевороту, який зірвався не без участі міністра Гриценка. Деталі такі.
За півроку до парламентський виборів березня 2006 р. пресою стали масово ширитися чутки про корупцію в оточенні президента України. Кульмінації цей поголос досяг 1 вересня 2005 р., коли стався скандал навколо Нікопольського заводу феросплавів – підприємства, визнаного у серпні 2005 р. незаконно приватизованим. На підприємство з міліцією намагалися завести нове керівництво (пов’язане з групою «Приват»). Нове керівництво наштовхнулося на пікети працівників заводу. Все це продемонстрували в прямому ефірі три українські телеканали. Преса заговорила про зв’язок між власниками «Привату» і прем’єром Юлією Тимошенко.
Але. Того ж дня в ефірі «5-го каналу» виступив член політради ВО «Батьківщина» Михайло Бродський і звинуватив у корупції оточення президента Ющенка. Ба більше, він звинуватив секретаря РНБО Петра Порошенка та голову фракції «Наша Україна» Миколу Мартиненка у взятті хабара від російського олігарха Олександра Абрамова за захист інтересів Абрамова в конфлікті навколо НЗФ. Абрамов, до речі, слова Бродського спростував вже наступного дня.
Ту саму заяву про хабар від Абрамова на засіданні Кабміну повторила вже сама Юлія Тимошенко. Без жодних доказів. Того ж дня у відставку подав керівник секретаріату президента, колишній комсомольський партагеносе і співкерівник партії Медведчука, Олександр Зінченко. 5 вересня відбулася відома прес-конференція, під час якої Зінченко звинуватив у корупції секретаря РНБО Петра Порошенка, голову фракції «Наша Україна» Миколу Мартиненка і помічника президента Олександра Третьякова. Забігши уперед, зауважу – слова Зінченка спростували підряд ТРИ суди і спеціально створена комісія Верховної ради. Петро Порошенко 7 вересня подав у відставку, аби не перешкоджати слідству.
Наскільки дотична до заяв Бродського і Зінченка (а пізніше ще й віце-прем’єра М. Томенка) прем’єр Тимошенко – детально описано у книжці Дмитра Чобіта «Фарисеї, або неоголошена війна Україні», наразі не спростованої жодним судом. Почитайте – не пожалієте. Зауважу лишень, Юлія Володимирівна, схоже, визнала факт володіння нею телепатією – інакше не поясниш, як вона примудрилася стверджувати, що вона не спілкувалася тоді з Зінченком і водночас вмовляла його не йти у відставку.
Для керівників же «Нашої України» все було очевидно. Насувалися вибори. Союз «Нашої України» і БЮТ віщував спільно не менше 55% голосів виборців. Ішли торги за місця в спільному списку. І отут позиції Юлії Тимошенко були вельми далекі від ідеалу. БЮТ зразка вересня 2005 р. – це 32 депутати (на момент інавгурації Ющенка було 18 – до БЮТ перейшли депутати інших фракцій, в тому числі – Абдулін з СДПУ(о), що призвело до виходу з БЮТ Степана Хмари, той не хотів перебувати в одній фракції з одіозним кучмістом). Прем’єрство Тимошенко було далеко не успішне – згадайте хоча б черги за бензином у Києві прямо під час фіналу «Євробачення-2005». А ще – цукор, м’ясо… Плюс – керівники «Нашої України» до Тимошенко ставилися вельми скептично і вважали, що прем’єром її призначили невідповідно до її реальних заслуг. Тож очевидно, б’ючи по оточенню Ющенка, Юлія Тимошенко підвищувала свою вагу і по факту шантажувала президента «золотою акцією», вважаючи, що відправити її у відставку за півроку до виборів ніхто не ризикне.
7 вересня відбулася зустріч президента, прем’єра, віце-прем’єрів Безсмертного і Рибачука, секретаря РНБО П. Порошенка та голови «Нашої України» М. Мартиненка. «Леді Ю» прямо і чітко звинуватили в спробах розвалу помаранчевої команди. Юлія Володимирівна від всього відмовилася. Проте, сторони вийшли на мирову угоду. Було вирішено, що у відставку йдуть секретар РНБО, міністр економіки Терьохін, віце-прем’єр Томенко, голова СБУ та генпрокурор. Петро Порошенко тут же написав заяву про відставку. Далі цитую Рибачука: «Президент поїхав. Я залишаюся в його офісі, викликаю шефа протоколу. Кажу: неси укази, тому що у президента тоді ще були повноваження відправляти міністрів у відставку… Але потрібна все одно була віза прем’єр-міністра… Юля так бере мене за руку і каже: «Олеже, давай завтра вранці?».
Рибачук підтвердив, поїхавши від президента, прем’єр Тимошенко зібрала своїх соратників. Цитую Дмитра Чобіта: «Наради на дачі Юлії Тимошенко, які у різному складі учасників тривали цілу ніч з 7 на 8 вересня 2005 року, прийняли одне принципове рішення – рішуче йти на загострення ситуації… Мовляв, існують банківські документи, які засвідчують фінансування виборчої кампанії В.Ющенка відомим російським бізнесменом Борисом Березовським. Викид цих документів через пресу має спричинити ще один значно потужніший скандал. У такому випадку неодмінно постане питання легітимності Президента, а відповідно потягне за собою процедуру імпічменту. З цією метою запросили на дачу і Генерального прокурора України С. Піскуна. Святослав Михайлович не лише висловив готовність служити закону і Конституції, а й запевнив, що забезпечить відповідне рішення Верховного Суду України».
Крім генпрокурора (вже практично відставленого) та голови СБУ, за словами Чобіта, на дачі був присутній ще й міністр оборони Анатолій Гриценко та його дружина, заступник головного редактора видання «Дзеркало тижня» Юлія Мостова. І от наявність на дачі прем’єра представників зразу кількох силових відомств (армія, СБУ та Генпрокуратура), які обговорювали план усунення всенародно обраного президента країни, створює чимало питань. У всі часи такі збори мали просту і зрозумілу назву – заколот. А під час заколотів ду-у-у-уже важливою стає позиція армії. Відтак – значення керівника оборонного відомства зростає неймовірно. Чи розумів все це кадровий військовий, випускник Університету військово-повітряних сил США та екс-керівник аналітичної служби апарату РНБО Анатолій Гриценко? Не міг не розуміти. І явно з готовністю долучився до цих планів. Але…
Дмитро Чобіт стверджував, що в розпал обговорення виникло питання, як до переміни влади поставиться Захід? Вирішили розбудити посла США. Безпосередній учасник подій Олег Рибачук ситуацію виклав так: «Десь під ранок – дзвінок. Гриценко, тоді він був міністром оборони. Я тільки дві години тому ліг, не розумію, що відбувається. Я щось мямлю у відповідь. І раптом бере слухавку посол Сполучених Штатів Америки… Дивлюся на годинник: приблизно четверта година… Їду, уже шість годин, світає. Проїжджаю Безрадичі. Ющенко [телефонує]. Певно, як відчув. «Ну що, моральний гаранте, ти вже все знаєш?» Я відповідаю: «Ні». Він: «А куди ти їдеш?» Кажу: «До посла в резиденцію». – «Ну добре, поїдь, поїдь». Приїжджаю до посла. І він мені розказує: його переконали в тому, що Ющенко зійшов із розуму, бо він відправляє всіх у відставку, його потрібно зупинити, треба будь-якою ціною зберегти коаліцію. Я кажу: «Та ви що, пане посол?! Хто таке сказав?» Дивлюся – він просто бліднішає, і побіг. Депешу, мабуть, уже склав».
Що ми дізналися з цієї розповіді?
Перше, посла переконували, що Ющенко збожеволів, і його треба зупинити/замінити – але, не переконали.
Друге. Переконував посла США міністр Гриценко – він був у кабінеті посла і він почав розмову з Рибачуком.
Третє. Поки Рибачук їхав до посла, президент Ющенко якось оперативно дізнався про дачні посиденьки на дачі Тимошенко.
Четверте. На момент приїзду Рибачука, посол ніякої відповіді змовникам ще не дав – він чекав на зустріч з віце-прем’єром. А Гриценка там уже не було. Очевидно – він поїхав від посла США після того, як той подзвонив Рибачуку, зрозумівши, що заколот провалився.
І ще – схоже, що саме Гриценко зразу ж «заклав» учасників нічного збіговиська президенту Ющенко.
Логіка проста – ніхто ще не знав реакції посла США, а вже о 7-й ранку і Грищенко, і генпрокурор Піскун докладали президенту Ющенку про те, як героїчно вони зірвали антидержавну змову. Як то кажуть, не можеш включити «Бонапарта» – включай «Штирлица».
Те, що Піскуна попередити міг також Гриценко – очевидно. Не Ющенко же? А от чи попередили вони обоє Юлію Володимирівну – питання відкрите. Справа в тому, що вже наступного дня, прем’єр Тимошенко через того самого Рибачука добилася зустрічі з президентом. Олег Рибачук: «На ній макіяжу немає. Талановита акторка! Знову мене за руку бере: «Олеже, мені треба переговорити із президентом».
У той самий час все ще не відставлений віце-прем’єр Томенко виступив по ТБ і практично повторив звинувачення Бродського і Зінченка. У той самий час у Верховній Раді БЮТ, об’єднавши сили з Партією Регіонів і СДПУ(о), зняв депутатський статус з Петра Порошенка. Для керівництва «Нашої України» все це означало – Юля їх кинула. Обдурила. Уклала з ними мирову – а сама завдає їм нових і нових ударів. Результат відомий – того ж дня, 8 вересня, президент Ющенко відправив весь кабмін Юлії Тимошенко у відставку. Доречне питання – чому ж «Леді Ю» не зупинила прес-конференцію Томенка і дії своєї фракції у ВР? Чи не тому, що дізналася про реакцію посла США аж надто пізно, бо міністр Гриценко рятуючи себе, її НЕ попередив?
Як казав Талейран, вчасно зрадити – значить передбачити.
Результат цих подій для України відомий. Юлія Тимошенко зірвала банк – стала лідером другої за розмірами фракції у Верховній Раді. Помаранчева команда була розколота. «Наша Україна» і БЮТ заходилися воювати за своїх прихильників – на радість Москві і прибічникам Партії Регіонів. Партія Регіонів перемігши на виборах, виштовхнула з електорального поля медведчуківську СДПУ(о) – але чимало медведчуківців знайшли собі притулок у БЮТ. Росія протягом пари місяців після відставки загадково закрила проти Тимошенко кримінальну справу.
А Анатолій Гриценко зберіг посаду міністра оборони і за прем’єра Єханурова, і за прем’єра Януковича. У другий уряд Юлії Тимошенко Анатолія Гриценка вже не взяли. «Вересневих посиденьок», схоже, йому не забули.
