Сирійська порка Москви

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Те, що сталося в Сирії 7 лютого біля міста Дайр-ез-Заур, описане уже з усіх можливих ракурсів. Я ж лише перелічу масштаби того пухнастого північного звірятка, яке завітало до Кремля з сонячної Сирії. А звірятко там – неабияке.

Існує такий анекдот: Вовочка приходить до школи з губою розміром з коробок сірників. Вчителька його питає: «Вовчику, що сталося?» «Бджілка на губу сіла» – відповідає Вовчка. Вчителька вражена: «Так чого ж ти її пальчиками не зігнав?» «Я хотів, але тато веслом встиг». Анекдот цей наразі трансформується у вельми певного Вовочку, який ходить зараз як раз у такому ж самому негарному вигляді.

Отже. У Сирії.



Російська приватна військова компанія Вагнера масштабно і болісно здобула по дупі. Втрати від 200 до 600 горлорізів – це вам не дрібниці. Після такої кількості «200», цей ПВК… дах для протизаконної діяльності горлорізів з російського спецназу, мусить стикнутися з серйозними кадровими проблемами – нема тих грошей, яких вартий власний відірваний череп. Правильніше звісно буде так – вперше ПВК Вагнера здобула по тендітних місцях таки в Україні, на Донбасі. Але ТАК їх не косили ще ніколи – тут нам з американцями не тягатися. Москві – теж.

Продемонстрований вкотре справжній військовий рівень росіян. Байки на кшталт: «пока у русского солдата есть спички, сало, самогон… дрожит от страха Вашингтон» здобули серйозне спростування. Кілька сот тренованих горлорізів з російського спецназу американці випарували, навіть не вступивши в так ніжно любимий російськими пропагандонами «контактний бій» – були оброблені високоточною артою і ракетами, після чого організми, що намагалися врятуватися втечею, були мов у тирі розстріляні з вертольотів та протипартизанського АС130. Під прикриттям двох F-22 Raptor. Власне – нічого нового, комплексно американці діють з часів Другої Світової війни, кидати піхоту там, де можна обійтися артою і ракетами, – то не їхній метод. В армії США найдорожчий ресурс – це життя солдата, на відміну від Москви. Як і у випадку удару «Томагавками» по базі Еш-Шайрат, Москві американській військовій міці просто нема чого протипоставити. Крім лопотінь про кривизну землі, звісно.

Серйозно ослаблені позиції Москви в регіоні. Американці чітко дали зрозуміти – витівок Москви вони більше терпіти не будуть. Часам «зелених чоловічків» і «іхтамнєтов» приходить край – те, що пройшло у Криму, більше не працює. «Кажете, вас там нема? Вітаємо – вас там нема» – такої логіки відтепер дотримуватимуться США в регіоні. І не Штатами єдиними. Показово те, що вже за добу після Дайр-ез-Зауру в районі Дамаська активізувалися ізраїльтяни – проти партнера Росії Ірану. Масований удар по об’єктам «Хезбалли» і силах Асада… Знищення 8 батарей ППО Сирії – по факту отих самих російських С-300 і С-400, які стріляють дивовижно, але ця кривизна землі, хай їй…

Характерна деталь, Нетаньяху – частий гість у Вашингтоні, тож говорити можна не про самочинні витівки Ізраїлю, а й про політику, повністю узгоджену з адміністрацією США, що для Москви теж якби дзвіночок. А ще непрості взаємини у Москви з Туреччиною – російський Су, збитий з ПЗРКА невідомого походження, нікуди не подівся. Очевидно – простору для маневру Путіну в Сирії лишають все менше.

Й нарешті, ще одне. Сирійська історія завдає все більшого репутаційного удару по Путіну всередині самої Росії. Мова не про «російський народ» – той слухняно вживає все, що до нього доносить телевізор. Мова про той чисельно незначний шар російського населення, яке називається «російські нацики» (у тому числі – в погонах), чиї акції ще до війни на Донбасі були єдиними, які справді щоразу турбували Кремль. Плюс – особи, що їм співчувають, а таких в Росії у рази більше. Граючись з ними, Путін всерйоз стає заручником власної ж пропаганди. Ці гаврики вже звинувачують Путіна в тому, що «в 14-му він не розгромив Україну», – і в своїй логіці вони праві, Кремль же не раз казав, що Україну він міг би одною лівою. Те, що Кремль просто не мав ресурсів для повноцінної агресії проти України, після того як розчохлилися ЗСУ, сам Кремль ніколи не визнавав і не визнає. Нині ж Кремль замовчує втрати ПВК Вагнера (по факту – свого штатного підрозділу), позаяк: «Війна ж уже виграна! Які такі втрати?». «Російські нацики» це бачать і розуміють – це їх зрікається їхній «національний лідер». Такого – не забувають.

Повторюється історія з Афганістаном, де за радянською пресою лише «інструктори лагодять мирний трактор», а по факту – цинкові труни у великій кількості. І це – лише початок процесу.

Share

Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial