Завжди перші…

Віталій Гайдукевич
Віталій Гайдукевич

Спочатку було бажання написати грунтовне пояснення, чому важливий сьогоднішній день… Про те, що історія десантної справи, це набагато більше, аніж СРСР. Про те, що СРСР не був новатором практично ні в чому, а там де був новатором, то це були абсурдні ідеї. Про те, що треба відчувати себе частиною світової десантної родини… Але все це вже писалося – хто хотів, той прочитав чи почув, хто не здатен чути, тому пиши не пиши…

Потім було бажання розповісти, як непросто було реалізувати сьогоднішній день. І в сенсі зважитися на цей крок, враховуючи усі ризики – так і це питання, як і будь-яка ідеологічна і пропагандистська тема СРСР/Росії, мала підводні камені. Мозкопромивочна машина Луб’янки маслає цілодобово, вкидання меседжів на конвеєрі, маніпулювання самохвалами, і під удар цього потрапляють наші вояки, а захистити їх немає чим – Україна не продукує потрібної кількості меседжів, аудіо-відео маркерів, сенсових ланцюжків. На жаль, завдяки «ліберальним» журналістам у нас бояться цього процесу. Втім, і це вже писалося…

Зрештою хотів згадати усіх, без чиїх зусиль сьогоднішнього свята не сталося б. Але ви їх і так знаєте. Так що ж можна додати до того, що вже було сьогодні сказано?

21 листопада – день десантно-штурмових військ.

Право відрізнятися від запоребрика український десант довів у бою. Наші кращі за ворога. Наші чисті. За нашими немає підступних інтервенцій і окупацій (Будапешт, Прага, Афганістан, Грузія, Україна…), за нашими немає силового придушення визвольних рухів (саперні лопатки проти мітингуючих у Тбілісі та постріли у Вільнюсі), за нашими немає понту і погроз світові «да ми як вломимо…». Ні… Наші народилися в захисті свого… своїх… І в цьому їх сила. Загартовані вогнем і залізом – igni et ferro.

Без підтримки від десантників сьогодні нічого б не було. Позаду години нарад, зустрічей, розмов, мозкових штурмів. Складно було? Так. Для них, фактично, світ стає догори дригом. Уся звична матриця обвалилася. Приміряйте на себе – зрозумієте. Але вразило інше – після того, як десант дозрів до рішення, він йшов до фіналу фундаментально. Як і належить штурмовикам – без шансу на поразку.

В підготовці до 21 числа було багато хаосу. Але не в командуванні ДШВ. Там був годинник. Я був вражений тверезістю та чіткістю – розуміють складнощі процесу, шукають і знаходять виходи. Так, тут величезна заслуга Михайла Забродського і його заступників. Знаєте, коли з’явилися перші підозри, що все буде добре? Коли під час розмови командувач підхопив якийсь з аргументів, що стосувався битви при Геттісберзі – Забродський був у темі. І ще кілька моментів, що відображають і глибину, і широту. Звісно, кожна людина дозріває до епохальних рішень шляхом помилок, і ті, хто воював і оцінює командування ДШВ з точки зору «як воїн воїна», можуть додати критичних фарб, але… схоже, я знаю, як прізвище одного з майбутніх начальників генштабу ЗСУ.

Не буду згадувати усіх, хто був причетний до успішного 21-го – повага кожному. Штурмовики мають шалений потенціал. Треба допомогти його розкрити.

21 числа хвилювалися на Михайлівській усі. І дівчинка, яка винесла берет Першому Командувачу ДШВ… (ні, вона не донька якогось із воїнів, вона уособлення України – узагальнюючий образ і країни, і дітей, чиї батьки на війні), і десантники на площі, що пройшли не один бій… і Президент.
Вже по завершенню Петро Порошенко виходив повз трибуну почесних гостей, підійшов, потис руку і сказав: «це було не просте рішення, але ми зважилися на нього і зробили правильно… дякую за допомогу». Це «дякую» належить усім тим, хто, вперто перемелюючи совок, творить НОВЕ ВІЙСЬКО. І якщо одні роблять це по роду служби, то інші за покликом… Тому що, попри всі складнощі і проблеми, українське військо – це те, що варте поваги і любові.

Вони – свої.

І ще… Церемонія, що відбувалася, це щось абсолютно нове для України. Шкода, але в багаторазових переписах сценарію і хвилюванні загубився меседж, що блакитний берет Забродського піде до музею. Так, чому б не створити музей десантних військ? Такий, який би показував історію СВІТОВОГО десанту і був би гарною базою для виховної роботи… Шкода, у нас поки не переписаний Статут (спойлер – ключове слово було “поки”), і десант стояв в комфортній, але поки що (!) нестатутній стійці. Нестатутній? Але зручній, а від того ефектній. Шкода, що у нас немає церемоніалу якісного, і події, як нинішня, доводиться придумувати, фантазуючи на ходу. Шкода, що багато зрадофілітиків не розуміє значення і значимості таких речей. Але не шкода жодної хвилини, яку ти витратив, заради захопленого погляду дітей, дружин і подруг, батьків в той момент, коли вони дивляться, що наші більше не примара, а м’язи і головне – стрижень.

Про те, як природні катаклізми майже зірвали церемонію зміни беретів…

Про те, як випадково прапор ДШВ і берети повністю співпали за кольором, хоча були народжені в різних куточках глобусу…

Про те, як народжувався девіз, як по пеньках на полігонах були обговорення змін, як кропітко народжувався прапор десантно-штурмових військ, як склалося, що свято постало 21 листопада… Напевно, колись іншим разом.

А зараз таки подяки:

Олексій та Тетяна Сопіни – за невиспані ночі заради прапора, Ярослав Копаниця – за борд і сіті-лайт в усіх пере-пере-роблених варіантах, Олекса Андрющенко – за вектор, який став прапором, Василь Павлов – за просвітництво і комунікацію в найскладніших умовах, Олекса Руденко – за сотні ескізів…

Петро Порошенко, Степан Полторак, Віктор Муженко, Михайло Забродський, Юрій Содоль, Юрій Бірюков, багато хто в центрі Марченка, Яна Холодна і Армія ФМ, десантники молоді і сиві, на службі і вже ні – ті, хто стали на бік змін…. усі, кого я навіть не знаю, але хто готував і готувався…

Опоненти і супротивники – дяка, ваша впертість зробила нас сильнішими.

Меценати, що допомагали фінансуванням… учасники групи «НОВЕ ВІЙСЬКО», що стали агентами впливу і несли аргументи по Фейсбуку…

21 листопада, це НАШ спільний успіх. Десантно-штурмові – ЗАВЖДИ ПЕРШІ.

На цих фото реалізована мрія – наші на рівних в світовій родині…. Кращі серед рівних і рівні серед кращих.

 

Share
  • cleaner

    Мурашки по шкірі…
    І вам дякую, пане Віталію.
    Ви Творець Історії.

Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial