Про відсутність опозиції

Дмитро Вовнянко
Дмитро Вовнянко

Ви знаєте, панове, а у нас серйозні проблеми. У нас нема опозиції.

Якщо вважати, опозицією лідерів вчорашнього перформансу під ВР – справа кепська. І справа навіть не в тому, що реальна вулична підтримка цієї опозиції не дотягує навіть до десятої долі відсотка населення столиці – а на іншу підтримку їм і сподіватися марно.

Справа – у якості такої “опозиції”.

Влада без опозиції не може, так само як автівка не може без гальм. Можна звісно щоразу гальмувати двигуном – але важко та ненадійно, для того й ставлять гальма. Опозиція існує для того, аби бути ідейним аудитором чинної влади, аби звертати увагу на слизькі питання, і аби ініціювати дискусію в суспільстві.

На цьому тримаються всі демократичні суспільства.

У нас же опозиція до такої роботи нездатна. Вона здатна лише до двох речей – галасувати і закликати до революцій.

Гнітить якісний склад лідерів чинної опозиції. Ми не маємо там практично жодної людини з досвідом створення значної кількості корисних товарів і послуг. Умовно їх можна розділити на:

  • професійних балакунів – журналістів (Лещенко, Наєм, Ігор Луценко);
  • професійних грантожерів (Шабунін, Єгор Соболєв, Сироїд);
  • авантюристів-недоучок (Парасюк, Семенченко);
  • професійних чиновників (Гацько, Наливайченко, Саакашвілі тощо).

Все. Край. Не виправляють картину ані Анатолій Гриценко (полковник Збройних сил), ані сама Юлія Тимошенко, яка насправді ніяка не бізнесвумен і ніколи нею не була (відео вона крутила під дахом високопосадових тестя і тітоньки, газом торгувала під керівництвом Геннадія Тимошенка, Олександра Гравця і Павла Лазаренка, вся її робота зводилася до ведення переговорів – “їзди по вухах і торгівлі лицем”).

Всі ці люди не звикли створювати додаткову вартість, вони звикли її витрачати. Вони не створювали ніколи бюджети – вони їх прожирали.

Ми маємо зараз проблеми? Овердофіга. У нас чиновницька вертикаль ударно саботує реформи. У нас серед суддів засіло до чорта вати (особливо – в південних областях). У нас “прозорро” вже навчилися обходити. У нас МВС чистити – ще почати і закінчити. У нас закуплені МОЗ ліки гинуть на складах на мільйони гривень. У нас на одяг ЗСУ виділяють половину від потреб. У нас спецназ НАБУ якогось лиха упакований краще за спецназ ГУР. Тощо.

Що станеться, коли місце нинішніх керівників держави, які все життя працюють у полі, які знають свій народ у всіх його найгірших проявах, і уміють вчасно давати по руках підлеглим, коли на їх місце прийдуть ці балакуни, чиновники та грантожери?

Весь мій життєвий досвід мені малює лише два варіанти розвитку. Або – чиновницька бюрократія їх швидко підімне під себе. Або – вони швидко сядуть на потоки і… І аби Лазаренко раптом не став школяром порівняно з ними. Одне, до речі, не заважає другому.

А що ще уміють робити всі ці балакуни, авантюристи і чиновники?

У нас проблеми, панове. У нас серйозні проблеми. Так само, як за Янука наш політикум був поділений не на тих, хто працює, і тих, хто робить їм аудит, а на своїх і чужих (проукраїнських і проросійських), так і зараз ми поділені на своїх і чужих – на правих і лівих. На не надто розбірливі в засобах збагачення бізнес і чиновництво, з одного боку – і на смердячих більшовизмом популістів, з іншого.

Критикуючи владу, ти автоматично підтримуєш оцю опозицію. Послаблюючи “бариг”, ти посилюєш “популістів”. А гидко.

І лихо в тому, що навіть якщо прибрати оцих популістів, на їхнє місце прийдуть нові, не факт, що кращі – бо частка суспільства потребує казкарів-патякал, що обіцяють їм “поліпшення за 2-3 роки” і молочних рік з кисільними берегами, без жодних зусиль з їхнього боку. Принаймні протилежного вибори наразі не доводять.

На жаль, виправити цю ситуацію зовні – нереально. Цим лівизмом-популізмом суспільство може лише перехворіти – і подорослішати. Дійти до рівня, коли змагатися між собою будуть більш праві і менш праві. Як на Заході.

Проблема існує. За вирішення її доведеться братися таки владі. Соррі, більше нікому.

Share
Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial