Міфи 7 листопада

1. «7 листопада – 25 жовтня 1917 р. сталася революція»

Насправді, 7 листопада відбулася збройна розбірка між ліваками Керенського (Тимчасовий уряд) і ліваками Леніна (Військово-революційний комітет Петроградської ради). Гасло більшовиків «Всю владу – радам» мало цілком практичний сенс. Владу в країні з рук уряду перебрав на себе певний комітет ради столиці країни. Навіщо? Бо його контролювали більшовики.

2. «Революцію 7 листопада здійснили більшовики»

Насправді, більшовики, ліві есери і анархісти. Власне більшовики всю владу монопольно перебрали на себе лише після придушення заколоту лівих есерів 6 липня 1918 р. А до того більшовики спільно з лівими есерами роздушили анархістів – ті вдалися до відвертого бандитизму і свавілля. Ба-більше, саме лівий есер керував загонами Червоної гвардії – підполковник Міхаіл Муравйов. Так-так, той самий, що за пару місяців влаштував різанину в Києві. Знищений він був більшовиками Тухачевського влітку 1918 р.

3. «7 листопада маси прибічників більшовиків взяли Зимовий палац штурмом»

Насправді, по факту сталося кілька сутичок між загонами Червоної гвардії і захисниками зимового палацу – невеличкою групою курсантів-юнкерів і бійцями жіночого ударного батальйону смерті. Без певної переваги з чийогось боку. Зимовий палац, по суті, взяли в результаті спецоперації. Більшовик Григорій Чудновський кілька разів заходив в Зимовий палац у супроводі «матросів», аби передати Тимчасовому урядові ультиматум і виходив… сам. «Матроси» губилися в незайнятих приміщеннях Зимового палацу (там взагалі госпіталь був). За третього приходу Чудновського супроводи об’єдналися разом і нейтралізували охорону Тимчасового ряду. От і все.

4. «Зимовий палац взяли революційні солдати»

Насправді, солдати, тобто штатні частини російської армії взяття Зимового палацу банально проспали. Борис Савінков напередодні метушився між штабами військових частин, намагаючись хоч когось залучити до захисту уряду. У відповідь він чув або відверту відмову «захищати Керенського», або ухильне «нема наказу». У Петрограді стояла ціла армія – 150 000 солдат і ще 90 000 у приміській зоні. Але армії – не наказали. Чому? Ну, наприклад, тому, що ТВО військового міністра генерал Маніковський зняв з посад командувачів Петроградського військового округу полковника Полковнікова і генерала Багратуні («за нерішучість»), а в ніч штурму… нікому нічого не наказав. А вже за кілька днів генерал Маніковський очолив військове міністерство у більшовиків. От так.

5. «Зимовий палац взяли революційні матроси»

Матроси справді були. Багато. Але не тільки матроси. Цитую: «Приїхала вантажівка наповнена матросами, якимись дивовижно задумливими хлопцями. Матроси не відповідають і навіть дивляться якось у бік… Явно не розуміють» – згадував комісар Тимчасового уряду Станкевич.
Ким були «матроси», які не розуміли російської? Відповідь – фінами. В період Першої Світової війни фіни ледь не масово почали ліву агітацію серед матросів Балтійського флоту – їхні кораблі стояли у фінських портах. Причина банальна – фіни бажали розвалу Російській Імперії і програшу її у війні. Фіни боролися за власну незалежність. Варто було захопити владу в Росії більшовикам, а Росії зануритися в пекло Громадянської війни, – підтримка фінами більшовиків випарувалася, як роса на сонці.
Версію ж, що Зимовий брали фінські командос з німецької армії (ті самі «матроси», що зайшли в Зимовий з Чудновським), я коментувати не буду. Бути – могло. Чи було – не відаю.

6. «Більшовики були ворогами генералів і дворян»

Насправді, далеко не всіх генералів і дворян. Дворянину Тухачевському зробити кар’єру в Червоній армії походження не завадило. Так само як і дворянину Леніну, і дворянину Куйбишеву. Та й з генералами якось негарно вийшло.
Про генерала Маніковського я вже писав. Так от він – не виняток. До Червоної армії, як годиться, перейшли і давні соратники Маніковського – генерали Барсуков Е. З. і Фьодоров В. Г. (конструктор першого у світі автомата). 11 листопада 1917 р. більшовиками начальником штабу Ставки ВГК був призначений генерал Михайло Бонч-Бруєвич – рідний брат одного з найближчих соратників Леніна і командувач Могильовського гарнізону, на теренах якого власне й знаходилася ставка ВГК. Генерал Потапов, генерал-квартирмейстер і заступник начальника Генштабу, співпрацю з більшовиками розпочав ще у липні 1917 року. Колишній заступник начальника оперативного відділу царського генштабу полковник Шапошніков у більшовиків став маршалом і ледь не єдиною людиною, яку Сталін називав на ім’я і по-батькові. Жоден з них не зазнав сталінських репресій.
Командування збройними силами Червоної Росії здійснювала «Революційна Військова рада» (російською – РВС), на чолі з Троцьким. Але безпосереднє керівництво військами та тилом здійснювали два її підрозділи: Всеглавштаб та Польовий штаб. Керівниками Всеглавштабу були за переліком: Стогов Н. Н., Свєчін А. А. та Раттель М. І. – всі як на підбір колишні генерали царської армії. Польовий штаб РСЧА очолювали: Раттель М. І., Костяєв Ф. В., Бонч-Бруєвич М. Д. та Лебедєв П. П. – такі самі генерали.
Колишні царські офіцери склали 53% командного складу Червоної армії. В її лавах перебувало 48,5 тисяч царських офіцерів та генералів, 10,3 тисяч царських військових чиновників та 14 тисяч військових лікарів. Усього – 72,8 тисяч осіб – 30 % офіцерів царської армії. Для порівняння – до білих приєдналося не набагато більше – 40%. Проте, в Червоній армії «колишні» займалися своїми прямими обов’язками – командували підрозділами, створювали військові плани та навчали особистий склад частин.
У червоних не існувало «офіцерських полків». Проте, майже всі командувачі фронтами і більшість командувачів арміями червоних були «з колишніх».

7. «Більшовики були ворогами мільйонерів»

Насправді, знову таки далеко не всіх. Навряд чи Лев Троцький ворогував зі своїми дядьками – мільйонерами і біржовими гравцями, що мешкали у Швеції. Особливо з Абрамом Животовським, якого відверто звинувачували у фінансування більшовиків.
Брат Якова Свердлова, мільйонер і банкір у США, прискакав до Росії зразу ж як більшовики стали владою. Колишній управляючий московської філії «Siemens-Schuckertwerke» Леонід Красін став червоним наркомом. У більшовиків служив мільйонер Тарновський – саме він був автором золотого червінця. З більшовиками співпрацювали мільйонери Борис Камєнка, Дмітрій Рубінштейн. Мільйонер Сергій Трет’яков був розстріляний гітлерівцями як агент НКВД. І це я згадав лише найвідоміших мільйонерів.
А в той самий час Денікін плакався, що російські ділки ні фіга не підтримували білий рух. Ги-ги, дурників знайшов.

8. «Більшовики передали всю власність багатіїв народу, тобто державі»

Насправді, вже в перші роки господарювання більшовиків виявилося, що лівацькі теорії ні фіга не витримують перевірки практикою. Тому на селі прийшлося іти на НЕП, а на рівні крупних підприємств – впроваджувати концесії, тобто передавати підприємства під управління іноземному капіталу. До анекдоту дійшло – мільйонер Алєксєй Путілов взяв у більшовиків в концесію… власні ж золоті копальні. Думаю, був задоволений – ані тобі страйків, ані профспілок…

9. «Світова буржуазія була проти більшовиків»

Після Тартуського миру з Естонією в лютому 1920 р. перестала існувати економічна блокада більшовицької Росії – за територіальні поступки, 15 млн руб. золотом і лісову концесію на теренах Росії в 1 мільйон десятин естонці радо заходилися забезпечувати більшовиків всім необхідним. Тобто – гнати у Європу золото, хутро, ікру, твори мистецтва, в обмін на хліб і харчі.
17 листопада 1920 року британський прем’єр-міністр Ллойд Джордж заявив: «Більшовики готові платити золотом, а ви не хочете його брати. Але торгуємо ж ми з людожерами з Соломонових островів?». 18 листопада 1920-го британський Кабінет погодився укласти з більшовиками угоду про економічну співпрацю. Більшовики компенсували англійцям активи «Сибірського банку», компанії «Russo-Asiatic Consolidated Ltd.», тощо. На оборудках з більшовиками озолотилася Швеція – саме там сиділи «Shell & Co» «Nya Banken». Останній звинувачували в передачі німецьких грошей більшовикам ще до 7 листопада 1917 р.
США… Та почитайте про Арманда Хаммера. Почитайте про Альберта Кана, чия фірма спроектувала для совка 521 завод.

І порівняйте – одною з причин катастрофи Дієвої армії УНР був тиф. А одною з причин тифу – те, що на вимогу Британії Румунія заблокувала передачу Україні протитифних ліків, уже закуплених у Європі.

Чим було 7 листопада? На мою думку – військовим путчем, здійсненим коаліцією радикальної лівої партії і генералів царського генштабу.

В результаті путчу стався гігантський дерибан Російської Імперії 20-х років. А потім владу перебрали імперіалісти Сталіна і… До речі, на індустріалізації Сталіна Захід руки нагрів не менше ніж на дерибані 20-х. І на ленд-лізі. І на післявоєнній відбудові совка. І… Досі гріє – поцікавтеся кому належать російські газові родовища.

Не вірте в гарненькі казки від популістів – за кожною з них стоїть ду-у-у-уже негарна дійсність. Завжди так.


Додатково

“Взятие Зимнего дворца. Инсценировка 7 ноября 1920 г. Действо на Площади Классовых битв (бывш. Дворцовая)” (видео)

Главный советский миф, или «Взятие Зимнего дворца»

Иллюстрация: Илья Старков / ТОГДА

Share
Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial