Про виборчі системи

(Спроба розібратись для себе).

Наразі спостерігаємо бурління навколо виборчої системи: вирує мандан (одна з вимог – пропорційна виборча система з відкритими списками), вирують соцмережі.

Почну з головної тези №1: абсолютно справедливої виборчої системи не існує. Доведено математично (теорема Ерроу).

Теза №2: 99% з тих, що стоять на мандані імені товаріща Саакашвілі (і підтримують його) не уявляють собі, як працює пропорційна виборча система з відкритими списками. Більшість з “борців” щиро вірить, що злочинна влада та особисто барига Порошенко приховують від народу партійні списки.

Детальніше по виборчих системах:

1. Мажоритарна система: виборець голосує за конкретного кандидата (не за партію). Головний недолік – неврахування волі великої кількості виборців. Поясню максимально просто: в окрузі 10 кандидатів, один набирає 11%, всі інші по 10% (один нещасний 9%). В парламент проходить кандидат, якого підтримало 11% виборців, воля 89% виборців не враховується (це при однотуровій системі). Двотурова система все ускладнює, бо витягти нарід навіть і на одне голосування непросто. Інший недолік – прохід у парламент місцевих князьків, що можуть різним чином впливати на виборця.

2.Пропорційна система із закритими списками (це зовсім не означає, що партійні списки приховані від виборців). Виборець голосує за партію. Кількість місць у парламенті, зайнятих партією, залежить від відсотка голосів, зібраних партією. Порядок кандидатів у партійних списках (тобто те, що Савченко №1, а Йуля №2 і т.д.) визначає сама партія, виборці не впливають. Переваги – простота підрахунку, простота для виборця. Місця в парламенті розподіляються приблизно пропорційно голосам виборців (не так як при мажоритарці). Практично всі виборці таким чином впливають на державні процеси. Недоліки – розподіл місць залежить від партійного керівництва, яке торгує місцями, важко пробитись новим кандидатам. Немає прямого зв’язку між виборцями і депутатом.

Останні вибори були за змішаною системою (1 та 2) і поєднали в собі їх недоліки.

3.Пропорційна система з відкритими списками. Виборець голосує за партію. Кількість місць у парламенті, зайнятих партією, залежить від відсотка голосів, зібраних партією. Порядок кандидатів у партійних списках (тобто те, що Савченко №1, а Йуля №2 і т.д.)визначають виборці, ставлячи галочку навпроти улюбленого кандидата. Але тут починаються складнощі. По-перше, виборець голосує за партію. З цим ясно. По-друге отримує партійні списки всіх партій по загальнодержавному округу і має поставити галочку навпроти улюбленого кандидата (уявляєте це простирадло?) По-третє, можливо отримує регіональні партійні списки по всіх партіях (ще одне простирадло). Уявляєте пенсіонера з тими метровими бюлетенями в рухах? Але головна веселуха почнеться далі – під час підрахунку результатів (навіть не буду розказувати: там чотири можливих системи, всі з трохи відмінними результатами, пропорційні розподіли спочатку по державі, потім по регіону, потім ще один…) От саме за це стоїть мандан, как оказалось.

4.Є ще фінська система де в округах голосують не за партію, а за кандидата, якого партія висунула в даному окрузі. Загальний результат партії – це сума результатів її кандидатів від цієї партії у всіх округах. Кількість місць, яку вона отримає в парламенті, пропорційна частці виборців, яку її підтримали. Порядок кандидатів у списку визначається абсолютною кількістю виборців, які проголосували за них.

Перевагою цього підходу є те, що всі депутати будуть прив’язані до конкретного округу, чого не забезпечується при пропорційній системі із закритими списками.

Крім того, перемога окремо взятого кандидата залежить не тільки від його результату в окрузі, але й від того, які результати отримали кандидати з його ж партії в інших округах. Це породжує внутрішньопартійну конкуренцію, яка сприятиме еволюції партії.

Може мандану варто стояти саме за фінську систему? Хоча мені вона трохи нагадує покращену мажоритарку…