Анатомія однієї зради

Дмитро Вовнянко
Дмитро Вовнянко

Існує такий сайт “Цензор.нет”, де головредом – журналіст Бутусов_який_в_Іловайську_наказував_комбатам. А в блогах у них виліз такий собі Костянтин Фартушний, за його ж словами – офіцер 169-го учбового центру.

І виліз той офіцер з центру з ремствами про те, що склади БК хреново охороняються, і ще – що за три роки в Україні не випущено жодного боєприпаса під натівський стандарт.

Я б може пропустив цей потік свідомості без уваги – але відписався мені знайомий… фахівець по вибуховій хрені і звернув мою увагу на оцей абзац.

“Может я ошибаюсь, и мне сейчас назовут заводы в Украине, которые производят снаряды. Или нет, которые производят гексоген или октоген, который есть в современных быстрых порохах и А-ХII-2?…”

Дословно цитую репліку свого знайомого: “Гексоген в порохах. Старик, ты видел? Понимаешь, што это будет? Дурачок не знает разницы между быстрым и медленным порохами! Мы тут всем отрядом ржем! Напиши!”

Для тих хто не зрозумів – поясню. Гексоген – це вибухівка. Змішати її з порохом – і боєприпаси розриватимуть власні люфи та калічитимуть бійців.

Паляться гаврики. Як завжди, паляться на деталях. Прочитали фігню десь у журналах, і замість передати дослівно – накреслили своїми словами. І насмішили фахівців.

Але ж заводів під БК у нас справді не будують – зауважите ви. Так, наразі не будують, хоча про плани такі дядько Петро уже казав. Будувати заводи з виробництва БК у нас поривалися всі – від бізнес-компаній, до нардепів від “Самопомочі”, з дуже простої причини. Ідеться про такі обсяги держзамовлень і про такі гроші, порівняти які можна лише з доходами від харчування армії – а я пам’ятаю, як Бірюков під час зустрічі з блогерами казав нам, що він не вірить, що реформу харчування ЗСУ вдасться протягнути – надто великі гроші на кону (до речі – її протягли і реалізують).

Повторюю те саме, що писав тоді – я НЕ ЗНАЮ, з яких джерел наше МО поповнює запаси БК. Але я ПРИПУСКАЮ, що заводів ми не будуємо, бо маємо джерело з якого БК нам віддають за копійки – склади колишніх країн Варшавської угоди, що залишилися з часів совка. Вигода подвійна – ми їх розстрілюємо, вони – не витрачаються на утилізацію. Їм подарувати нам ті боєприпаси вийде дешевше ніж утилізовувати. А нам купляти у них за копійки – вигідніше ніж інвестувати в заводи.

У 1922 р. Черчилль вважав неймовірним успіхом те, що йому вдалося втюхати британські БК, що залишилися з Першої Світової війни, Денікіну в обмін на зобов’язання передати в концесії землі-заводи-газети-пароплави після перемоги білих. Так, після розгрому Денікіна Британія не отримала ні фіга. Але й витрачатися на переробку тих боєприпасів їй теж не знадобилося. А йшлося тоді про чималі суми.

Нині – так само.

Share
Social media & sharing icons powered by UltimatelySocial