Про книгу «Чому нації занепадають»

Прочитав книгу «Чому нації занепадають», що вийде друком за кілька тижнів в видавництві Наш Формат.

Якщо ви хочете зрозуміти що відбувається в Україні, що робити і куди рухатись – вам обов’язково треба прочитати цю книгу. Цей пост не буде рецензією чи перекладом. Просто опишу свої висновки. Можливо, після прочитання книги, у вас будуть інші висновки.

Отже

Бідні країни бідують не через ледарство, менталітет, а через можновладців, які спеціально створюють умови для бідності. Навіщо? Чи не краще зробити країну заможною та збільшити контрольовані потоки?

Справа в тому, що можновладці всіма засобами прагнуть зберегти статус кво. Вони ЗАВЖДИ будуть діяти в інтересах короткострокової перспективи, ігноруючи майбутнє, досягнення прогресу, зміни в економіці.

Економічний розвиток – деструктивний процес, що розвалює неефективні бізнеси. Виникає так звана творча деструкція. Вона змінює економічний ландшафт. Створює нових багатіїв та робить банкрутами теперішніх. Будь-яка інновація несе в собі страх перед змінами.

Бо наслідком зміни економічних гравців неминуче буде зміна і політичних. Отже, економічний розвиток та політика – пов’язані. Саме тому вперед рухаються і розвиваються тільки ті країни, де економічні та політичні інституції є інклюзивними, тобто безбар’єрними для входу нових гравців.

Якщо ж доступ на ринки, до засобів виробництва, патентів, винаходів, капіталів, захисту прав власності є утрудненим, то країна не розвивається, стоїть на місці, так само зберігається і влада. Відсутність змін в економіці автоматично гарантує і відсутність змін в політиці. Але рано чи пізно така країна програє в глобальній конкуренції більш відкритим країнам.

Фриланс, айті, онлайн-навчання – це творча деструкція. Можна не йти в політику, не займатись виборами і не створювати партії – достатньо вкластись в розвиток нових технологій, «затягти» сюди якомога більше людей, і вони, змінюючи структуру економіки країни, автоматично створять необхідне підґрунтя. В них з’являться власні політичні та економічні інтереси, лобістські структури, політичні партії. Навіть зараз ми вже маємо змогу відстоювати наші права та змінювати законодавче поле, спілкуватись з владою на рівних або створювати тиск на неї. Ба, більше, у владі вже є наші представники, що дихають з нами одним повітрям і дивляться в одну сторону.

Саме тому я цим займаюсь. Мені не цікаві гроші після того, як є що їсти і що вдягнути. Виклик змінити країну – набагато сильніший мотиватор. І таких як я стає дедалі більше.

Але є ризик. Сучасні технології – глобальні та мобільні. Це не фабрика минулого століття, не залізна дорога, не завод і не ферма. Зараз основним і найціннішим засобом виробництва є мозок. Його легко перевести в іншу країну. Умовна система буде витискати з країни, гнати звідси, створювати перешкоди для діяльності.

Який шлях обрати? Найменшого супротиву та завести трактор з України чи залишитись і боротись?

Майбутнє нашої країни залежить від відповіді кожного на це питання. Особисто я свій вибір зробив. Україна – це мій дім і в прийми я піду тільки в крайньому випадку. Занадто велику ціну заплачено за можливість тут щось змінити.