Ми всі – українці

Дивлюся, знову мовний срач настав у фейсбуці. Ой який молодець Остап, він вигнав россійскоязичного зі студії, який молодець. Так, він виступав проти мобілізації під час активних бойових дій 2014 року, але це не має значення, а ось вигнав россійскоязичного – відразу молодець.

Ось що я вам хочу сказати, шановні. Є в нашій країні місце, де немає цих срачів. Це місце називається “Зона АТО”. Там тебе не виженуть з окопу за небажання говорити українською. І на нараді комбат буде слухати всіх, а не лише україномовних. І взагалі там судять за вчинками.

Легко бути україномовним, народившись і живучи у Львові. Це, знаєте, нічого не коштувало цьому Остапу. Він насправді не зробив ніхрена. Будь-який россійскоязичний, який пішов на фронт, захищати свою країну в ЗСУ або добровольчі батальйони, волонтерити або лікувати, на голову вище цього Остапа. На дві голови.

Я – російськомовний. У мене ніколи проблем з цім не виникало ні в моєму улюбленому Буковелі, ні в красивому Львові. Я при спілкуванні зі мною українською мовою так само переходжу на українську. Мені не важко. Але моє оточення – россійскоязичнє, я жив в такому оточенні, мислю і пишу так.

Але, виявляється, у нас россійскоязичні стали людьми другого сорту. Я пам’ятаю одних недоумків, які ділили українців за сортами. Нагадати?

Тому оцінка Остапа і його вчинку, думаю, вам зрозуміла.