Про інформаційне сміття та критичне мислення

Перше. Ніяких порохоботів не існує. Є люди зі своєю точкою зору, які критично ставляться до політиків, ЗМІ, лідерів думок тощо.
Ось вам приклад. Абсолютно непрофесійний, маніпулятивний пост Гнапа набирає 5,6К лайків та 2,5К перепостів, спростування Ар’єва набирає 270 лайків (!).

Тепер будь-хто, хто підтримає депутата БПП Ар’єва і розкаже людям, що Гнап – гівно, а не журналіст – буде порохоботом, а Гнап буде лайкати про поламані ноги порохоботів і жалітись, що вони його атакують.

Друге. Приклад вище – наочний доказ того, що ми перебуваємо в інформаційному смітті. Якщо хтось розносить своє сміття по країні, то повинен бути той, хто буде його збирати. Єдиний спосіб Україні стати сильнішою – це підвищувати здатність українців до критичного мислення. На жаль, знову ж таки, цей приклад показує, що поки що прогресу мало. Гівно продається краще, ніж правда.

Третє. Зараз в політиці я не бачу жодної адекватною політичної сили. Жодної. Є вкраплення розумних людей в усіх партіях, але вони не роблять погоди. Найважливіше питання сучасної України – створення фундаменту для нових політичних проектів та збільшення кількості та якості громадського суспільства. без представництва адекватних виборців у владі – рано чи пізно до влади повернуться популісти і ми швидко втратимо, навіть те, нечисленне, що змогли зробити за ці три роки.

Четверте. Ніякого масового адекватного політичного руху не з”явиться без збільшення частки середнього класу. Це питання не року, не трьох. Але починати працювати над ним треба вже зараз. Саме тому я почав пропагувати фриланс, вирішувати його проблеми на законодавчому рівні, створив найбільшу групу українських фрилансерів в соцмережах, зараз робиться курс по фрилансу. Бо це – реальний шанс для багатьох підвищити свої доходи. Паралельно став співзасновником навчальних курсів для дітей та підлітків. І це не враховуючи написання критичних постів в ФБ. Все це забирає купу часу та грошей і паралельно треба ще якось заробляти.

П’яте. Я не кажу, що те, що я роблю – панацея. Всі українці стануть фрилансерами-багатіями і ми заживемо щасливо. Я просто роблю те, що можу, те, що виходить робити на своєму конкретному місці. І таких як я багато, а треба – ще більше. Кожен може долучитись і в міру своїх сил та здібностей зробити щось не заради грошей, а для країни. Волонтерство – це не тільки армія.

Шосте. Якщо такі люди як я заважають комусь жити, то в мене для вас погані новини. Таких як я – багато і буде ставати ще більше. Або ми полюбимо свою країну через намагання саморозвитку, через допомогу іншим, через конкретні дії, або ми втратимо країну. Не ззовні, а зсередини. І це буде набагато гірше. Бо загарбника можна вигнати, а від самих себе не втечеш.