Про Укрзалізницю на окупованій території

З новою зрадою, френди. Чули вже крик комбат-нардепа Семенченка і нардепши Сироїд з приводу страшної зради: «Укрзалізниця возить боєприпаси терористам»? Логіка зради проста як двері. Ну, «Укрзалізниця» ж на окупованих теренах працює? Працює. Зарплатню працівникам платить? Платить. Повезе боєприпаси для бойовиків, якщо накажуть? Звісно.

Все! Зрада! Насзливають!

А тепер, як казав Воланд, сеанс розкриття.

По-перше. Відповістіть-но мені френди, чи возять зброю та боєприпаси в Україні Укрзалізниця, а в Росії – РЖД? Відповідь – ніколи в житті. У нас може такі випадки і були, коли не до жиру, у Росії – бути не може за визначенням. Чому? Та тому, що вантажі пов’язані з війною – це все підвищений рівень небезпеки. Для перевезення боєприпасів, зброї, бойової техніки, тощо, існують спеціальні правила техніки безпеки, охорони, збереження секретності, тощо й тощо. Ніколи в житті не дотримаються їх цивільні служби – дотриматися цих правил можуть тільки військові, та й те за принципом «роби раз – роби два». Саме тому військові вантажі від початку 20 ст. возять служби військових сполучень армійського тилу (ВОСО – военные сообщения). Винятків – нема.

По-друге. Скажіть, якщо товар великої цінності завантажили на транспорт на якому його нормально не охороняють, яка вірогідність того, що його вкрадуть? Ась? Пригадуєте скандал з бандою ДиРи «Троя»? У чому звинувачували одне одного тоді всі учасники конфлікту? Правильно, у чорному обігу зброї. У її розкраданні і продажі «наліво». У задачі запитується, з якою швидкістю розкрадуть БК завантажений на вагони «Укрзалізниці»? Відповідь – зі свистом. Це – ще одна причина чому служби ВОСО ЗС РФ не завантажать своє майно на вагони УЗ навіть з перепою. Тільки туди де є російська охорона російських ешелонів і де сепарам буде страшно красти у пацаків – бо за таке маленьких за м’які місця мацають.
Інша справа, що терористи ДиРи могли банально віджати частину вагонів УЗ і їх можуть використовувати ВОСО ЗС РФ. Але звинувачувати в цьому Укрзалізницю це те саме, що звинувачувати власника машини у ДТП, здійсненого коли машина перебувала в угоні.

По-третє. Уявіть собі, що от така проблема як наявність/відсутність своїх залізничних служб стоїть не перед нами зараз, а перед отцем всіх народів Йосипом Сталіним щось так році у 42-му. Погодився б він залишити свої залізничні служби під своїм контролем на окупованих теренах? Відповідь – не просто погодився б, а надав би німцям нечувані пільги, корпоративні знижки і клієнтські акції. А для всіляких комбат-нардепів наказав би провести екскурсію по катівням НКВД – аби не вякали.

Чому? А тому що альфа і омега сучасного військового мистецтва – концентрація сил на певній ділянці фронту. Умовно кажучи, бойовище ти виграв не тоді коли навалив на противника з 3-4 кратною перевагою в силах, а коли протягнув на ділянку фронту цю перевагу, непомітно для ворога. Або – коли дізнався про підготовку такої концентрації ворогом. Через те інформація про автомобільні і залізничні перевезення – стратегічна. Тому, проблема – не контролювати залізницю на ворожій території, проблема – коли залізниця на твоїй території знаходиться під чужим контролем.

Інформацію про динаміку перевезень на окупованих теренах нині українські СЗР, СБУ та ГУР Генштабу мають не від Штирлиців і майорів Вихорів – з диспетчерських служб. І вчасно знають коли, або – на певній ділянці перевезення різко зростають, або – зникають взагалі (вивільняють колії для військових ешелонів).

По-четверте. Знаєте, що вважалося успіхом під час Другої Світової війни у розвідок совка і Німеччини? Завербувати сцепщика або ремонтника. За вербовку стрілочника орденами нагороджували. Чому? Бо завербувати диспетчера вважалося задачею нездійсненною, сцепщик же і стрілочник, по-перше, мають до залізниці доступ, по-друге, завжди бачать, що саме везуть по їхній ділянці і у якому напрямку. Була й проблема з комунікацією. Загін полковника НКВД Медведєва якось мав проблему, коли інформацію про німецькі ешелони він надавав після того, як ті прибували на фронт.

Нині на керованій Укрзалізницею ділянці, що знаходиться на окупованих теренах, відбувається постійний контакт між нашими залізничниками і тамтешніми, по внутрішніх залізничних каналах зв’язку. Ваш покірний слуга по юності був якось глибоко закоханий у дівчину-залізничницю, яка мешкала у Харкові. Для міжміської комунікації з коханою я тоді на роботі (на заводі) регулярно бігав до залізничного цеху, де мені дозволяли побалакати зі своєю милою по внутрішньому залізничному зв’язку на шару. Зв’язок цей існував, звісно, не для мого інтиму, а для оперативного зв’язку між залізничними об’єктами у будь-який час – і нині він так само працює.

Який нафіг «Юстас – Алексу»? Варто підняти слухавку і сказати щось типу «Колюня? Прикинь сьогодні 26 пачок цигарок купив, пам’ятаєш таких як у Горлівці»… Все!

Навіть трьоп з аполітичними громадянами «звідти» дає чимало інфи. Патріоти ж, що залишилися там, на нашу перемогу вкалують на совість, і подають вісті без перебільшення значення стратегічного.

По-п’яте, судячи з істерик, що періодично спалахують на ресурсах терористів ДиРи, їх там чимало нервує той факт, що організація, яка здійснює у них вантажні та пасажирські перевезення, податки сплачує в бюджет України – тобто працює на їхню, терористів, загибель. У чому спільні їхній упоротий ватник і наш патріотТМ? В бажання перерізати гілку залізничного сполучення зараз і назавжди.

По-шосте, існує момент суто практичний. Скажіть, що буде, якщо Україна просто візьме і відріже залізничні служби на окупованих теренах від себе? Відповідь – туди зайде РЖД, зі своїми службами і працівниками. Так буде і швидше і дешевше ніж інтегрувати українські служби у свій склад. Що далі? Відповідь – чимало викинутих на вулицю залізничників постануть перед дилемою, або – голод, або – іти у банду ДиРи. Нині вони такого вибору не мають. Вони – працюють. Те, аби вони працювали, нам у мільйон разів вигідніше, ніж аби вони в нас стріляли – переваги стократно перевищують всі можливі збитки.

І це я не згадую про момент суто моральний. Залізниця – об’єкт режимний і воєнізований. Серед іншого держава Україна перед своїми залізничниками має зобов’язання, може не такі вагомі як перед військовими, але – цілком конкретні. Чимало залізничників не хотіли на свою голову ніяких ДиРи. Чимало залізничників не з власної волі потрапили під окупацію. Україна чітко дає зрозуміти. Окуповані терени вона вважає своїми, службовців СВОЄЇ залізниці вона не кидає і платить їм зарплатню. В умовах коли терористи ДиРи масово видаляють свої сторінки на соцмережах, ця позиція України стає приводом замислитися багатьом аполітичним мешканцям окупованих теренів (таких там – більшість).

Для патріотів же, що залишилися під окупацією, позиція України – бальзам на душу. Україна вочевидь демонструє. Вона про них не забула. Вона їх підтримує. А значить звільнення буде невдовзі.

Питання, знають всі ці деталі і вомбат-нардеп і його партагеносе? Оберіть самі. Або – знають і тоді вони поводяться як остання підлота. Або – не знають, і тоді вони не те що статутів Збройних сил, а й літератури про Другу Світову війну не читали. Це – ціна усім їхнім «майорським погонам». От так.

І ще. Всім моралістам, які бажають зараз мені відписати щось типу «це не морально», «це демотивує» і подібну маячню, говорю відверто – ідіть в… сад. Втомився я від вашого нудного патякання. Нема на війні поняття «морально/ не морально». Є – «корисно/ не корисно». Все, що корисно – мусить стати до справи. А деталі обговоримо після війни. Обговоримо за участі тих патріотів, які зараз заходяться під окупацією, які вкалують на нашу перемогу і щодня чекають на наше повернення.

Їм розкажете, що їх насправді треба було наглухо відрізати від України. Прямо в очі скажете.