Іронія долі зрадофіла

Дмитро Вовнянко
Дмитро Вовнянко

Справедливості задля. Поет Олександр Олесь, навколо поховання якого нині розвернулися такі пристрасті – був ще той зрадофіл. Позаяк Олесь був симпатиком Грушевського, Винниченка та Петлюри – про владу гетьмана Скоропадського, яка у 1918 р. розбудовувала в Україні економіку, фінанси та армію, Олесь відгукувався виключно в диапазоні від “критично” до “глузливо”.

Ба більше, після арешту Петлюри Олесь відмовився спілкуватися з Дмитром Донцовим (отим самим, що став творцем українського інтегрального націоналізму), бо на відміну від зрадофіла Олеся, Донцов тоді був не просто правовірним гетьмано-ботом, а ще й тодішнім Мінстецем – очолював гетьманську Українську телеграфну агенцію. Уникав Олесь спілкування також з Липинським і Міхновським – знову таки, через їхнє ставлення до гетьмана і гетьманату.

У листопаді 1918 р. у зв’язку з програшем у війні Німеччини і перемогою Антанти (пов’язаною угодою з Росією) перед гетьманом постало питання визнання України Антантою. Антанта відмовлялася вести переговори з будь-якими сепаратними утвореннями – лише з представниками Росії. Рішення було очевидне – об’явити себе правонаступницею Росії і укласти угоду з англійцями та французами від її імені (тим більше – французи самі до цього підштовхували). Розбудувати власну армію… А там…

Так з’явилася гетьманська Грамота про федерацію з Росією.

Серед тих, хто виступив проти визнання України Антантою був Олесь – його вірші у той час вітали протигетьманське повстання Директорії, яке переговори з Антантою перекреслило назавжди і залишило Україну з Москвою сам на сам. Чхати, що про істинний сенс Грамоти про федерацію гетьманці криком кричали – ліваки Винниченка казали зовсім інше, а гетьмано-ботських газет Олесь, звісно, не читав.

Усе це не завадило Олесю, втекши у 1919 р. на Захід від більшовиків (вони припхалися зразу, як його другани Винниченко і Петлюра розвалили адміністративну систему і армію), розразитися там обуреним:

Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров’ю
І слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.

Я тут спеціально переглянув. Жоден з нинішніх “дисидентів” не закликав зібрати там… кошти на перевезення Олеся в Україну, наприклад.

Бачте, яка вона – доля? Все життя бути зрадофілом, аби тебе переховували гетьмано… вибачте, порохоботи.

А кому ще?

Share